Пам’ятаю, кілька років тому ми відкривали один з перших пам’ятників Голодомору на Київщині. Вразили розповіді людей, що передавались з покоління в покоління. Цинізм тодішньої влади полягав не тільки у намаганнях винищити українську націю, але й у спробах наповнити казну награбованим майном.

Комуністична влада в ті страшні роки впровадила нечувані методи золотої лихоманки. У великих містах масово відкривались Наркоматом зовнішньої торгівлі - торгзіни, засновані як пункти торгівлі з іноземцями. Насправді ж ці установи стали пунктами прийому золотобрухту. Зморені голодом люди діставали зі схованок сімейні прикраси, знімали обручки та сережки і ставали в довжелезні черги до торгзінів, аби обміняти останні цінності на бони, які потім можна було отоварити борошном  чи шматком зачерствілого хліба. Цей процес нерідко затягувався  до двох місяців і отоварювати бони вже було нікому. Існувала навіть таємна інструкція: не давати обіцянок покупцям на швидке одержання продуктів.

Очевидці свідчили, що випадки смертей голодуючих прямо у кілометрових чергах за хлібом, або й відразу після отоваренння, були масовими. В той же час це лихварство приносило чималі бариші господарям торгзінів. Вони мали право присвоювати частину прийнятого від населення золота – так влада долучала до знущань над населенням новоспечених лихварів. В деяких пунктах прийому щоденна лихварська частка сягала кількох кілограмів дорогоцінного металу. В ті страшні роки в київській області було 58 торгзінів  - спробуйте уявити собі, скільки дорогоцінностей відбирала у людей держава лише протягом одного дня!

Однак люди, які пережили ті роки, про цей пограбунок згадували як про єдиний шанс вижити. Довівши власний народ до масового винищення голодом, ідеологічні нащадки тих діячів і донині стверджують, що  причиною Голодомору була засуха та деякі перекоси місцевих адміністрацій.

Ми не маємо права забувати ті страшні дні, допоки пам’ятатимемо – не згине наша нація. Аби ніколи не повторилась подібна трагедія, мусимо триматися один одного і не дозволяти чужинцям вносити в наш дім свої порядки. А сьогодні запалимо свічки і схилимо голови перед невинно убієнними.

Олександр Великодний, голова Київської обласної крайової організації Української партії