Відповідно до 77-ї статті Конституції вибори народних депутатів України проводяться в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. Чинним законодавством передбачено, що Центральна виборча комісія має проголосити початок виборчої кампанії за 120 днів до виборів.

Оскільки остання неділя четвертого року повноважень ВРУ – це 27 березня 2011 року, то ЦВК мала проголосити початок виборчої кампанії не пізніше 27 листопада 2010 року.

Цього не сталось.

Вимоги закону порушено. Парламентська кампанія під загрозою зриву. Реакція з боку ГПУ чомусь відсутня.

Невже в Генпрокуратурі не вбачають у діяннях членів ЦВК, які відмовились проголошувати початок виборчої кампанії, складу злочину? Невже їм дозволено порушувати закон і не нести за це ніякої відповідальності?

Чому відсутня реакція з боку президента, який відповідно до статті 102 Основного закону є гарантом дотримання Конституції й законів України?

Дуже багато питань, але відповіді на них немає.

Разом із тим у ЗМІ оприлюднена заява голови ЦВК Володимира Шаповала, який стверджує, що "збір підписів учасниками акції протесту на Майдані за переобрання президента й ВР не матимете юридичних наслідків, оскільки Конституцією цього не передбачено". За його словами, якщо до ЦВК надійдуть документи стосовно проведення референдуму про довіру президенту й парламенту, то ЦВК розглядати їх не буде.

Дуже дивно, що такі заяви виходять від голови ЦВК, який є ще й доктором юридичних наук, професором права та екс-суддею Конституційного суду України.

Пан Шаповал мабуть забув, що відповідно до 5-ї статті Основного закону єдиним джерелом влади в Україні є народ. А президент, народні депутати, інші посадові особи, у тому числі й члени ЦВК, є лише представниками народу, які вповноважені від його імені виконувати відповідні функції в сфері державного управління.

Якщо народ вважає, що його представники не виконують, або неналежним чином виконують покладені на них обов'язки, то він може позбавити їх повноважень шляхом висловлення недовіри й обрання на відповідні посади інших людей.

Крім того, народ може здійснювати владу не лише через органи державної влади, а й безпосередньо. Це визначено в 69-й статі Конституції.

І тому твердження про те, що рішення референдуму щодо довіри вищим органам державної влади не будуть мати юридичної сили – безпідставні.

Навпаки. Оскільки народ є єдиним джерелом влади, то рішення, прийняті на референдумі, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів, прийнятих президентом, Верховною Радою та іншими органами державної влади. Це положення знайшло своє відображення в статті 1 закону "Про всеукраїнський і місцевий референдуми".

Дехто стверджує, що цей закон застарів. Але так говорять лише ті політики, які себе дискредитували, втратили довіру людей і бояться власного народу.

Щодо закону "Про референдуми", то немає жодних проблем із його практичною реалізацією.

Відповідно до пункту 1 Перехідних положень Основного закону, закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституції, мають юридичну силу в частині, що не суперечить Конституції України.

У зв'язку із цим можна стверджувати, що для проведення референдуму нормативно-правової бази цілком достатньо. Референдум провести можна, і його рішення матимуть юридичну силу.

Тепер щодо твердження про те, що в Конституції не вказано те, що на референдумі не можна приймати рішення про недовіру вищим органам державної влади.

Так, дійсно, прямої вказівки на те, що можна проводити референдуми з таких питань, немає. Але це право випливає зі змісту самої Конституції.

Оскільки народ, як джерело влади, шляхом виборів наділяє владними повноваженнями вищих посадових осіб держави, то лише народ має право ці повноваження відібрати, у тому випадку коли він перестає довіряти тим, кого він уповноважив управляти державою.

У 74-й статті Конституції визначено, що референдуми не проводяться лише з питань податків, бюджету й амністії. З усіх інших питань референдуми проводити можна.

Це прописні істини, які не може не знати екс-суддя Конституційного суду, доктор юридичних наук, голова ЦВК Володимир Шаповал.

Тепер щодо заяви про те, що збір підписів за проведення референдуму про недовіру президенту і парламенту не буде мати юридичних наслідків. Пан Шаповал практично прямо сказав, що ЦВК, яка відповідно до 26-ї статті закону "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" має забезпечувати проведення референдумів, не буде виконувати вимоги закону так, як вона це зробила із законом про вибори народних депутатів, не проголосивши до 27 листопада 2010 року про початок парламентської виборчої кампанії.

Очевидно, що бездіяльність ЦВК може призвести до зриву і референдуму, і парламентських виборів.

А протиправне продовження повноважень народних депутатів України призведе до втрати довіри народу до парламенту, і, як наслідок, нелегітимності Верховної Ради.

Про яку довіру до законодавчого органу може йти мова, якщо цей орган сам порушує Конституцію й закон? Крім того, за таких обставин довіру може втратити й президент, який, як гарант дотримання Конституції, не вжив заходів для забезпечення дотримання вимог Основного закону.

Такий розвиток подій може мати дуже серйозні соціально-політичні наслідки.

Варіант 1. Вимоги 77-ї статті Конституції буде виконано, і парламентські вибори відбудуться у визначений в Основному законі термін, тобто 27 березня 2011 року. Для цього в парламенті буде прийнято новий закон про вибори, і вони будуть проведені в досить стислі строки.

Такий розвиток подій цілком можливий, оскільки він дає переваги партії, яка знаходиться при владі. Завдяки наявності адміністративних важелів впливу ця партія буде знаходитись в більш вигідній ситуації, ніж інші учасники виборчих перегонів.

Завдяки зменшенню строків проведення виборчої кампанії, усі інші партії можуть просто не встигнути мобілізувати ресурси. У цьому випадку буде дотримано й вимог Конституції, і політичні опоненти будуть поставлені в невигідні для них умови.

У результаті таких маніпуляцій партія влади буде мати досить високі шанси провести значну кількість своїх представників до парламенту.

Варіант 2. Парламент вносить зміни до Конституції, і сам собі продовжує термін повноважень.

Перенесення дати виборів викличе неоднозначну реакцію в суспільстві. Як мінімум, таким рішенням будуть незадоволені учасники акцій, що протестують проти нового Податкового кодексу. Вони взагалі виступають за дострокове припинення повноважень парламенту, а тут ВР протиправним шляхом сама собі продовжує повноваження.

Якщо події будуть розвиватись саме так, то представники малого й середнього бізнесу продовжать збір підписів за проведення всенародного референдуму із приводу довіри і до ВРУ, яка узурпувала владу, і протиправним шляхом продовжила термін власних повноважень, і до президента, який проявив бездіяльність і не забезпечив дотримання вимог Конституції.

Очевидно, що за таких обставин, навіть зібравши 3 мільйони підписів, провести референдум із цих питань буде практично неможливо. Адже у своїй заяві голова ЦВК однозначно дав зрозуміти, що ЦВК не буде займатись підготовкою й проведенням референдуму із приводу довіри парламенту й президенту.

Мабуть, що й президент відмовиться проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою, незважаючи на те, що це його обов'язок, оскільки питання буде стосуватись і довіри до нього як до глави держави.

Очевидно, що й звернення до суду не дасть бажаних результатів, оскільки судова система практично зруйнована нинішньою владою. Але навіть якщо знайдуться судді, які, відстоюючи Конституцію, приймуть законне й справедливе рішення, його ніхто не виконає.

Що далі

Які можливі варіанти подальшого розвитку подій?

Якщо все так і буде йти, і нічого не зміниться, то можна із сумом констатувати, що в Україні відбувається узурпація влади. Цілком логічно й прогнозовано це може призвести до встановлення жорсткої диктатури.

Звичайно, можна сподіватися на інший варіант розвитку подій. Наприклад, знаходиться нова політична сила, яка створює паралельні інститути влади, що базуються на народній довірі. Скликаються установчі збори, які приймають нову Конституцію України. Текст Конституції виносять на всеукраїнський референдум, де вона отримує підтримку, і на її основі проводяться перевибори всіх органів влади.

Хоча можна й намалювати зовсім іншу картину.

Україна розколюється на два ворогуючі табори. Умовно її можна розділити на прибічників диктатури й прихильників демократії. Очевидно, що в результаті такого розвитку події може виникнути силове протистояння, внаслідок якого можуть з'явитись дві нові держави. Або, враховуючи територіальні претензії з боку сусідів, Україна як суверенна держава взагалі може зникнути з політичної карти світу.

Усі три варіанти розвитку подій цілком можливі.

І вище політичне керівництво держави має пам'ятати, що вони не лише механічно виконує управлінські функції, але й несе відповідальність за прийняті рішення та долю країни перед українським народом.

В юристів є золоте правило "якщо не знаєш, яке рішення прийняти в складній ситуації, дій згідно із законом".

Якщо вищі посадові особи держави будуть дотримуватись такого принципу, то є надія, що Україна збереже свій суверенітет, і нарешті стане сильною, високорозвиненою, демократичною правовою державою.

Олег Березюк, голова політради Української партії, спеціально для Української правди