Українці скрізь шукають ворогів. Ми вважаємо, що в усіх наших бідах і нещастях винні ляхи, жиди або москалі. Винні всі – тільки не ми.

І мало хто замислюється над тим , що й поляки, і євреї, і росіяни мають сьогодні власні держави, які досить успішно розвиваються й забезпечують достойне життя своїм громадянам. Разом із тим українці роз'їжджають по світу в пошуках кращої долі.

Поки українці будуть бідкатись й шукати ворогів, може статися так, що вже скоро не буде ані України, ані українців.

Це досить песимістичний прогноз, але він не такий далекий від реальності.

Крім зовнішніх, в українців є й внутрішні "вороги".

Майже відразу після обрання для нас стають поганими й президент, і народні депутати. Щоб переконатись в правильності цього твердження, достатньо проаналізувати результати соціологічних досліджень щодо довіри народу до вищих органів влади.

Чому так відбувається?

Чи може бути так, щоб усі навколо були погані, а лише ми хороші? Де шукати причини всіх наших бід і поневірянь? Чому наша держава, наш парламент і наш президент – не є нашими?

Щоб дати відповіді на всі ці питання, слід звернути увагу на те, як у країні проводяться вибори вищих органів державної влади.

Не секрет, що під час виборів широко використовуються заборонені законом методи впливу на волевиявлення громадян. З одного боку, політики шляхом підкупу виборців ведуть незаконну агітацію. З іншого – сприяють їм у цьому й самі виборці, які за гроші або інші матеріальні блага віддають за них свої голоси.

Обидві сторони усвідомлюють, що вони діють незаконно. Але разом із тим одні дають гроші, а інші їх беруть. І так діє абсолютна більшість громадян України.

У результаті більшість у Верховній Раді складають політики, які стали депутатами лише завдяки тому, що вели нечесну виборчу кампанію й порушували закон. І Адже більшість українців вважає нормою те, що можна за гроші продавати свої голоси.

Ну і як можна сподіватись на те, що обрані в такий спосіб депутати будуть дбати про інтереси народу та поважати закон?

Політики, які під час виборчої кампанії витрачали гроші на підкуп виборців, вважають, що вони вже з усіма розрахувалися й нікому нічого не вині. Звичайно, що після обрання такі депутати починають думати як повернути витрачені на виборчу кампанію кошти. І геть забувають, для чого їх туди було обрано.

Зрозуміло, що такі депутати будуть брати гроші за сприяння в призначенні на посади чиновників. А враховуючи те, що офіційні зарплати в державних службовців невисокі, то заплатити за посаду може лише той чиновник, який бере хабарі.

У результаті виходить замкнене коло.

Корумповані політики задля обрання дають хабарі корумпованим виборцям. Корумповані чиновники за призначення на посаду дають хабарі корумпованим політикам. У кінцевому результаті більше всіх від такої системи страждають і корумповані, і не корумповані виборці. Адже корумповані чиновники покривають свої збитки за рахунок усіх громадян.

Наша трагедія полягає в тому, що таку систему підтримує більшість українців. Хоча потерпає від неї й корумпована більшість, і не корумпована меншість.

Виникає питання: а що робити меншості, яка йде на вибори й голосує за своїх кандидатів, спираючись на свої політичні переконання? Що робити людям, які вважають, що народний депутат України – це не ворог народу й не корупціонер, а обраний людьми представник громади, який має відстоювати інтереси своїх виборців у вищому законодавчому органі країни?

І, що робити тим, хто думає, що чиновник не є бюрократом, основним завданням якого є створювати людям штучні проблеми та брати за їх вирішення хабарі? Ця категорія людей дивиться на чиновника іншими очима. Вони очікують, що це має бути висококваліфікований державний службовець, який на своїй посаді має допомагати громадянам у вирішені їх проблем.

Звичайно, що такі громадяни не продають свої голоси на виборах, не дають хабарі чиновникам і не хочуть бачити у вищих органах влади корумпованих політиків.

На жаль, таких громадян в Україні поки що меншість.

А в умовах демократії все вирішує більшість.

Який може бути вихід для людей, які сьогодні знаходяться в меншості, але не хочуть жити в умовах беззаконня й корупції?

Вибір тут невеликий.

Можна, емігрувати й шукати кращої долі за межами України, залишивши на поталу долі країну, своїх рідних і близьких. Інший вихід полягає в тому, щоб знайти однодумців і спільними зусиллями боротись за зміну життя в Україні на краще.

На сьогоднішній день уже багато хто виїхав за межі країни. Але в Україні все ще залишились люди, які вірять у краще майбутнє. Вони готові застосувати всі свої сили й знання для розбудови власної держави.

Ці люди не підтримують владу, яка з порушенням усіх юридичних норм і принципів змінює Конституцію.

Вони засуджують будь-які дії влади, які руйнують основи демократії та порушують принципи правової держави й громадянського суспільства.

Але разом із тим вони не радіють із того, що представники нинішньої влади роблять помилки. Оскільки це завдає шкоди – і українській державі, і українському народу.

Ці люди мають значний життєвий досвід і знання, та готові застосувати їх для розбудови України. Але діють вони неорганізовано. Аналізуючи публікації в ЗМІ, можна зробити висновок, що в Україні достатньо фахівців, які знають, як потрібно розвивати ту чи іншу галузі народного господарства. Вони знають як реформувати правоохоронні органи й судову систему так, щоб вони діяли в інтересах суспільства й захищали права людей.

Таких людей в Україні достатньо. Єдина проблема – поки що вони неорганізовані.

Хоча слід сподіватись, що в умовах інформаційного суспільства ці люди досить швидко знайдуть один одного, організуються й запропонують країні шляхи виходу із кризи й розбудови держави.

Очевидно, що перебування поза межами влади не буде сприяти реалізації їх ідеї. Але можна сподіватись, що із часом вони все таки ляжуть на благодатний ґрунт.

В Україні має з'явитись нова політична сила, опозиційність якої, у відношеннях із владою, буде конструктивною. Опозиція повинна не просто критикувати владу, а пропонувати реальні шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми.

Лише конструктивний підхід, а не жорстке протистояння в діяльності влади й опозиції – сприятимуть розвиткові української держави й суспільства та забезпечувати благо українського народу.

 

Олег Березюк, голова Українського юридичного товариства, голова політради Української партії спеціально для Української правди