Нинішня виборча кампанія розгортається в умовах, коли держава повертається до Конституції 1996 р. Президент і його команда взяли на себе максимальні повноваження, а отже і максимальну відповідальність. Чи виправдають вони таку гігантську відповідальність, покаже час, хоча підстави сумніватися у цьому є вже зараз.

Гучні передвиборні обіцянки В. Януковича лишилися у минулому, їх так і не виконано. Покращення життя уже сьогодні так і не настало. Замість того маємо стрімке зростання цін, спроби підняти пенсійний вік – спершу для жінок, а там і для чоловіків, посилення ролі різноманітних контролюючих органів, які поступово перетворюються на репресивні. Розроблено податковий кодекс, який буквально знищує дрібний бізнес. Зареєстровано новий законопроект про мови, який має на меті позбавити українську мову статусу єдиної державної і звести нанівець усі національно-культурні здобутки останніх років.

Всі ці неподобства можливі тому, що в країні немає сильної опозиції. Ті, хто мав би опонувати владі, контролювати її, коригувати її політику, пересварилися між собою, втратили свій вплив, частково перейшли у владний табір, а частково зійшли на маргінеси політикуму. Суспільство потребує нової сильної опозиції, яка би опиралася на масову підтримку на місцях, мала би безпосередній зв’язок із виборцем, що давало би їй право говорити від імені широких мас.

Українська партія дебютуватиме на цих виборах. Наша мета – увійти до політичного життя і почати впливати на події в Ужгороді, на Закарпатті, в цілій Україні. Не можемо стояти осторонь, пасивно спостерігаючи, як наше суспільство котиться до прірви.

Нині мало хто скаже, що задоволений державою, яку маємо. І у таких настроях є  свої плюси. Попит на демократичну правову соціальну державу зростає швидше, ніж пропозиція її. Вимогливість громадян України до своєї держави збільшується високими темпами. Ми увійшли у смак, пізнали принади власної державності. Якщо раніше нас задовольняв, образно кажучи, кавалок чорного хліба, то з кожним роком хочеться харчів усе вищого ґатунку. Хочеться, щоб престиж України на міжнародній арені був значно вищий за теперішній. Щоб колись чужоземні красуні мріяли вийти заміж за українця – отак, як зараз наші прагнуть одружитися з іноземцем.  Щоб поняття «українське» асоціювалося з високою якістю і надійністю. Щоб за тривалістю життя наші громадяни перевершили японців, а за добробутом – американців. Щоб люди частіше усміхалися. І щоб любити державу було легше і природніше – не просто тому що вона твоя, а тому що вона таки найлюдяніша в світі. Але, щоб так сталося, доведеться дуже багато попрацювати, зробити значно більше, ніж зроблено дотепер. І Українська партія готова саме до такої роботи.

Рідній державі зараз зовсім непросто. Тільки безнадійні ідеалісти могли гадати, що у нас відразу все буде ідеально. Так не буває. Усі держави проходили через скандали, політичні кризи, занадто жорстку боротьбу. Не оминула того й Україна. Бо люди не ангели. І нами рухають цілком земні емоції і конкретні інтереси. Ми нічим не ліпші за наших сусідів на сході чи на заході. Але й нічим не гірші. Вдалося там, то вдасться кінець-кінцем і тут. Усю свою діяльність ми спрямовуємо на втілення цієї мрії.

Зараз майбутнє України особливо тривожне. Наша історія – це дорога випробувань, це шлях змужніння. Це вміння знаходити все нові ходи у, здавалось би, безнадійній ситуації.  Щоб держава швидше змінювалася на краще, треба, щоб такі зміни швидше відбувалися у кожному з нас. Держави, як і всі інші творіння людини, придумано для полегшення життя. Або лише одному пануючому прошарку, або ж усьому населенню.

Останнє – це про загальнонародну державу, якою прагнуть бути усі європейські потуги, в тому числі й Україна. Якою Україна обов’язково стане. І буде у ній менше внутрішніх протистоянь і розбрату, а більше любові і співпраці. Заради цього Українська партія і йде на вибори.

Павло Федака, керівник виборчого штабу Закарпатської крайової організації Української партії для незалежного громадсько-політичного видання Закарпаття «Трибуна»