Провели в останню путь закарпатського бійця на псевдо «Бук». Василь Фiцкалинець, 1974 р. н. – уродженець Мукачівщини (с. Старе Давидково), був призваний по 6-й лінії мобілізації снайпером, через місяць вже мав піти на дембель, але не судилось, 31 травня 2016 року в зоні АТО у смт. Зайцеве, що на Донеччині, його забрала від нас ворожа куля російського снайпера. І знову Закарпаття втратило ще одного свого сина та Героя, троє дітей (1999, 2002, 2009 р. н.) – батька, вагітна дружина – чоловіка, батьки – сина, сестра – брата.

Вже втретє Україна відзначає Всесвітній День захисту дітей в у умовах так званої «гібридної» війни московського агресора проти нашої держави. Війни, яку, незважаючи на втрату Криму і частини Донбасу, а головне втрати десятків тисяч людських життів, наша влада війною визнавати чомусь не хоче, вперто називаючи її «АТО». Але якщо це не війна, а антитерористична операція, якою згідно з законом мають займатись виключно спеціалізовані, для цього створені і навчені, підрoзділи СБУ та МВС, то при чому тут армія і 6-ть хвиль загальної мобілізації?!! Логічності дій нашої влади тут шукати марно…

Ще важче її шукати в тому, що мобілізують і посилають на фронт не досвідчених військових, яких все їхнє життя вчили воювати у військових інститутах, платили їм десятки років вищі ніж для цивільних зарплати, і які тепер у віці від 40 до 60-и років не тільки «сидять» на державній пенсії, але ще й непогано заробляють на стороні. Не поспішали вони в основній масі віддати належний свій священний обов’язок Батьківщині згідно з військовою присягою ні в перші дні війни, коли за них це зробили, поклавши життя й здоров’я під Ілловайськом і Мар’їнкою, молоді патріоти з Майданів Києва та інших міст України. Не поспішають вони й зараз, формуючи успішно виключно «диванні» батальйони.

А наша влада, якщо можна назвати її нашою, і цивільна у високих кабінетах Адміністрації Верховного Головнокомандувача, РНБО та Генерального Штабу «тупо», а можливо й не «тупо» посилає на смерть і каліцтва молодих батьків, а той зовсім ще не одружених юнаків. Це така стратегічна лінія «партії влади» і уряду? Стратегічна лінія на що? На знищення цвіту нації? На вибивання покоління свідомої молоді часів здобуття Незалежності і творення Держави? Тоді постає логічне питання: це «стратегічна лінія» української влади чи компрадорської влади на догоду кремлівського агресора?

Скільки можна знущатись над українцями, і скільки вони це будуть терпіти?

І скільки ця влада буде «планомірно» плодити тисячі малолітніх сиріт та ламати долі молодих дружин й незаміжнiх дівчат, позбавляючи їх будь-якої надії на свою щасливу долю, вже не кажучи про безутішне горе батьків, що втрачають своїх молодих дітей…

 

Георгій Лук’янчук