Нещодавно у Верховній Раді Украни з’явився новий законопроект "Про мови в Україні" під №1015-3, авторами якого є депутати від Компартії та Партії регіонів. Дискусії навколо цього документу не вщухають. Чому його так гостро критикують проукраїнські сили? Чи сприятиме він розвитку державності української мови? Про ці та інші питання, що стосуються згаданого законопроекту ми запитали у експерта - директора Інституту етнополітики та конфліктології, заступника голови Української партії Василя Гажамана.

Василю Степановичу, якщо дати цьому документу коротку характеристику, то що це?

Це – фальшивка. Причому супернебезпечна для становлення незалежності України. Проект є фальшивим тому, що вибудований на жахливих реаліях поруйнованої української мови за кількасотлітній період нашого бездержав’я та на положеннях недостовірного перекладу міжнародних правових актів. Звісно, що і правові норми цього псевдодокументу будуть необ’єктивними. Парадоксально, але українська мова знову буде служкою, а не господинею у своєму домі.

Тоді напрошується питання, кому потрібен цей законопроект і чому він з’явився саме зараз?

Цей проект закону з’явився з кількох причин. По–перше, Партія регіонів та її політичні сателіти завжди під час виборів піднімали на щит проблему мови незавжаючи на те, що сам цей факт ефективно працював на ідею розмежування суспільства в Україні. Але ми вже вкотре пересвідчуємося, що власні інтереси ці політики завжди ставили вище інтересів народу та держави.
По-друге, ми простежуємо ще з періоду президенства В. Ющенка, що з боку Російської Федерації велася політика ізоляції України – зменшувалися економічні, торгівельні, культурні проекти саме з ініціативи росіян. Керівництво РФ прагнуло і радо зустріло зміну політичної еліти в Україні, яка незрозуміло з яких інтересів здає українські позиції Росії. Тому в цьому політичному контексті саме від Партії регіонів і зміг з’явитися такого методологічного спрямування названий документ.

Є ще одна причина, що опосередковано слугувала появі цього законопроекту – сформована за останніх декілька років Концепція так званого «Руского міра». На перший погляд це гуманітарно-культурологічний та етнополітичний проект зорієнтований на експансію.

Але якщо проаналізувати вислови державних діячів і експертів РФ причетних до формування цього проекту, то напрошується висновок, що сьогодні це проект в основі якого є залучення російськомовних громадян, що мешкають поза межами Російської Федерації, до участі в реалізації ідей «вождів» материкової батьківщини з метою впливу через них на державні структури у різних країнах. Однак, кінцева мета проекту та, що він має окупитися економічно. І насамкінець, пригадаймо слова Людмили Путіної (екс-першої леді Росії), які вона сказала на одній із наукових конференцій: «кордони Російського світу, тобто «Русского міра» проходять по кордонах вживання російської мови». Ось власне і причини появи цього законопроекту.

На вашу думку, кому вигідна і кому не вигідна поява такого закону?

Поява такого закону, зрозуміло, вигідна в першу чергу політичним стратегам РФ, а також Партії регіонів і всім проросійським силам в Україні. Всі 19 років їхня боротьба з українськістю – це вже традиція. Навіть, якщо ми розглянемо проекти Колісниченка та одного з лідерів в минулому Партії регіонів Кушнарьова, то помітимо той факт, що низка положень з проекту Кушнарьова була просто переписана у проект Колісниченка. Про що це свідчить? Тільки про системне постійне бажання знищити чи знівелювати державність української мови.

А невигідний, навіть шкідливий цей проект українцям, бо саме через нього ті, що вже декілька віків нам втлумачували у різний спосіб ідеї «єдиного Отєчєства, пролетарського інтернаціоналізму, формування спільності - радянський народ», прикриваючи цією фразеологією свою колоніальну політику щодо України, нині саме через цей закон будуть намагатися відновити свої позиції в Україні, знову свідомо робитимуть все, щоб не розвивалася українська мова в Україні, а також ігнорувалась необхідність розвитку мов низки національних меншин, про ніби-то захист яких задекларовано у вищезгаданому проекті.

Для нас українців цей псевдодокумент невигідний, бо проект закону крім бажання регіоналів ґрунтується ще на невідповідному, хибному перекладі міжнародного документу Європейської хартії регіональних мов, або мов меншин. Але така назва офіційного українського перекладу не відповідає автентичному тексту. Справжній переклад "Європейська хартія регіональних або міноритарних мов".

Довідково: міноритарні мови – зникаючі мови.

Є юридичний висновок Міністерства юстиції України, в якому у пункті 11 Пояснювальної записки до Європейської Хартії чітко прописано: «Метою Хартії є захист та підтримка регіональних або міноритарних мов, а не мовних меншин». Все. Крапка. А наразі ми спостерігаємо підміну понять.

Саме через підміну понять авторам законопроекту на один рівень вдається поставити російську мову, якою послуговуються сотні мільйонів людей, з насправді зникаючою, наприклад, караїмською мовою.

Чи зверталися до Кабінету Міністрів України чи інших органів влади з метою поширити цей висновок, щоб не було постійних спроб переписування закону про мови?

Свого часу Міністерство юстиції України звертало увагу Верховної Ради і КМУ на неправильний переклад. До речі, хто захоче детальніше ознайомитися з цим документом, то може знайти його за назвою «Юридичний висновок Міністерства юстиції від 10 травня 2006 року щодо рішень деяких органів місцевого самоврядування (Харківської міської ради, Севастопольської міської ради і Луганської обласної ради) стосовно статусу та порядку застосування російської мови в межах міста Харкова, міст Севастополя і Луганської області».

Адже виходить, що російська мова, яка за поняттями ідеологів «Руского міра» є однією із найбільш поширених у світі, раптом в Україні набуває статусу зникаючої мови. Окрім того ще один парадокс, за цим законопроектом право міжнаціонального спілкування набирає саме оця зникаюча російська регіональна мова, яка замінює досконалу з усталеними літературними нормами українську мову в Україні.

Який висновок можемо зробити з цієї всієї ситуації?

Шахрайство псевдотворців законопроекту очевидне, бо не можна стверджувати, що досвідченим політичним крутіям від юриспруденції невідомо, що українська мова і саме вона вимагає бережного ставлення, сприяння та підтримки з боку держави щодо її розвитку та функціонування як державної за нині чинним законом про мови у всіх царинах культурного, політичного, економічного, інформаційного та інших просторів України. Тому що впродовж більш як 300 років Україна, не маючи власної державності, перебувала в складі кількох імперій, насамперед, російської, яка найбільше приклалася до того, щоб знищити українську мову, церкву, політичну еліту, не дати набуття незалежності й суверенітету найближчому своєму слов’янському братові (http://sicheslav.50g.com/history11.htm).
З позиції сьогоднішнього дня, аналізуючи причини розмивання національних ознак, навіть російські вчені-політологи, соціологи і філософи сходяться на тому, що були створені так звані соціокультурні комплекси перетворень та переробок. Найтиповішими з них є: асиміляція, резервація, метисація. До крайніх форм цих процесів вони відносять геноцид, який проявлявся в організації вимушених або репресивних міграційних потоків, депортацій, навмисної зміни етнічного складу в тих чи інших регіонах на користь російської мови.
Серед радянських інститутів соціально-культурної переробки Сергій Градіровський і Тетяна Лопухіна називають систему загальної освіти, армію, інститут прописки, інститут репресивних міграцій, комсомольські будови, кадрові школи та інститут радянського мистецтва вцілому, інститут топоніміки, переселення населення на цілину. Останнім прикладом радянської політики в цій царині був БАМ (http://www.archipelag.ru/geoculture/new_ident/assimilation/sk-inst/).

Та недивлячись на це, Колісниченко і компанія бажають утвердити «Рускій мір» в Україні, прагнуть нав’язати українському народові свій бездарний, туманний, але з претензією проект. На мою думку, краще хай Колісниченко і Ко працюють над втіленням Європейської соціальної Хартії в Україні. Крім того, ця компанійка ухилилися і не подала цифри, скільки ж коштуватиме для народу реалізація цього закону?

На аналізі юридичних та економічних пунктів цього документу ми детальніше зупинимося в наступному матеріалі.

 

Прес-служба Української партії