Під такою трагічною назвою напередодні Дня пам’яті безвинних жертв Голодомору-геноциду 1932-33 рр. побачила світ книга, видана видавництвом «Кліо». Книга усних історій живих ще свідків національної катастрофи підготовлена у Інституті історії України Національної академії наук під науковою редакцією знаного дослідника тогочасних трагічних подій в Україні історика Станіслава Кульчицького. Наукове видання засвідчує, що під маскувальним виглядом хлібозаготівельної кампанії відбувався запланований комуністичною владою СССР геноцид української нації. На прикладах свідчень, зібраних у різних країнах і роках, науковці наводять читачеві картину тотального охоплення України вилученням не тільки зерна, а будь-чого, що могло бути використане в їжу: від картоплі і кваснини до жмені квасолі й сушки! Упорядником видання, матеріал до якого збирався науковцями більше десятка років по всіх районах України, які спіткала в ті роки страшна доля Голодомору, стала талановита представниця молодого покоління вітчизняної історичної школи – Тетяна Боряк. На презентації, яка відбулась в Будинку вчителя дослідниця розповіла, чому виникла ідея збирати усні свідчення живих людей, що пережили цю трагедію. Відповідь на це дає світова практика. Диктатори і тоталітарні державні утворення ніколи не хотіли бачити себе на сторінках історії катами і світовими злочинцями. Саме тому вони старались не залишати письмових наказів і постанов, які могли б засвідчити їх злочинні наміри, а тим більше злочинне їх втілення.

И. Сталин: «делайте, что хотите, только не оставляйте следов!» - саме такі страшні настанови давав тиран-людоїд своїм підручним Молотову і Кагановичу! І вони не залишали. Саме тому безцінними й унікальними «живими» документами, стають свідчення свідків, що пережили голод в Ірландії, Вірменську різанину 1915-го, Голодомор-геноцид 1933-го в Україні, Холокост Другої світової, різанини в Руанді, етнічних чисток в колишній Югославії та інших геноцидних катастроф у світі. Безцінність живих свідчень полягає, за словами дослідниці, ще й у тому, що сам факт геноциду українців у 1933-му приховувався радянською тоталітарною системою понад 50(!) років, а будь-які документи, що засвідчували непрямо факт страшного штучного голодомору, влаштованого комуністами, були під грифом таємності, або знищені! Саме озвучення теми голоду пояснювалось комуністичною пропагандою неврожаєм, а озвучення громадськістю закордоном страшних цифр жертв цього сталінського геноциду називалось вигадками українських «буржуазних» націоналістів і всіляко «пресекалось» каральними органами СССР. Ось чому усна історія така важлива і як повноцінне історичне джерело і як правовий доказ. Тому саме ці, задокументовані живі свідчення є так необхідні для наступного визнання ООН Голодомору 1933-го в Україні – Геноцидом проти української нації, а ще більш важливіше за це – для усвідомлення і визнання цього геноциду всіма без винятку громадянами сучасної держави Україна. Щоб припинити дискусії навколо Голодомору і зрозуміти, що сталінський «сокрушительный удар» був геноцидом. Геноцидом саме українського народу! Адже в Україні відбувалося масове знищення українців як етнічної групи. Голодомор планувався і скоювався проти українців, як державотворчої етнічної групи, яка загрожувала самому існуванню російсько-радянській імперії. Карали саме за українськість! Про це, та щоденні завдання для наших дипломатичних установ, інших державних інституцій та Українського інституту національної пам’яті наголошували в своїх промовах: юрист-міжнародник, професор Володимир Василенко, вищезгаданий професор Станіслав Кульчицький, довгорічний дослідник голодоморів в Україні професор Василь Марочко, науковці Олександр Гладун, Наталя Левчук та інші учасники дискусії під час презентації цього свого роду унікального видання.

Поява цього такого важливого для переосмислення суспільством трагічної теми Голодомору-геноциду видання – «1933: і чого ви ще живі?» було б неможливим без тих науковців, хто самовіддано і жертовно упродовж десятиліть збирав свідчення про одну з найбільших гуманітарних катастроф минулого століття. Матеріал було зібрано в ході роботи над проектом ГІС-Атласу Голодомору, який виконується Українським науковим інститутом Гарвардського університету (Кембридж, Массачусетс, США) у співпраці з багатьма вченими і різними інституціями України та США.

 

Георгій Лук’янчук