Прикро, але це сталося…. Закон про приниження і винищення української мови прийнято. Однак образливо, що у цьому винні ми…..Влада поводиться з народом таким чином, як цей народ дозволяє до себе ставитися….Виходить все закономірно - отримали за те, що допустили таких осіб до влади, за те, що не чинили супротиву, за те, що мовчки чекали, а що буде далі.
Своєю толерантністю, терпимістю, відстороненістю та непереборною лінню ми зрадили самих себе і свою державу. В Україні поступово нав’язується ненависть до всього українського, викорінюються наші традиції та мова, натомість нам пропонують чуже і ми мовчки маємо з цим погодитися! Влада намагається знову розділити країну на два табори, така спроба вже була у 2004 році, і знову ж таки перед виборами. Задумаймося, з якою метою….?
Та це ж очевидно - народом, який несолідарний, нецілісний, недружній, роз’єднаний, в середині якого штучно сіється ворожнеча легше керувати, а згодом просто знищити як націю. Ми ж всі знаємо, що гуртом і батька легше бити, але далі сидимо кожен у себе в кухні, жаліючись на владу, на життя. А нам потрібен чин!!!!!! Спільний, український чин! Потрібна насамперед дія, яка розбудить тих, хто «спить», тих хто зневірився, заставить боротися за свої права і своє майбутнє. Ми повинні показати усьому світу, що це НАШ дім, і УКРАЇНЕЦЬ найкращий у ньому господар. Чітко усвідомлюю, що це для когось вигідна піар - акція, чи можливо навіть бізнес - проект, але добре організована меншість завжди перемагає більшість!!!! Пам’ятаймо про це!
На мою думку, настав час, коли молоді, амбітні, політично - свідомі люди мають щось змінити у нашому суспільстві. Слово за словом, дія за дією, цеглинка за цеглинкою будується дім – суспільство,середовище, в якому буде комфортно і впевнено жити нам і нашим дітям, коли нашим дітям не буде соромно за те, що вони не можуть забезпечити гідну старість своїм батькам, коли ми будемо впевнені в завтрашньому дні, коли ми будемо мати належні умови праці та гідну оплату за це, коли наші рідні та близькі не будуть змушені їхати закордон, щоб прогодувати свої родини…..і цей список можна ще довго продовжувати,але найбільше хочеться, а в цьому вся суть, щоб ми та наші діти гордо ідентифікували себе як УКРАЇНЕЦЬ, як маленька частинка великої,дружньої та могутньої нації, сильної,незалежної та багатої держави УКРАЇНИ. Можна довго шукати відповідь, науково чи практично це все обґрунтовувати, але, насамперед, потрібно діяти. Український чин повинен жити в наших серцях, лише за таких умов ми збудуємо дійсно незалежну рідну УКРАЇНУ!!!!
У світлі останніх подій неможливо сидіти, склавши руки і чекати коли хтось щось зробить, щоб змінити на краще моє життя, а якщо такого не станеться….. Тому кожен з нас повинен робити усе від нього залежне і можливо це зможе підштовхнути інших до дії. Лише за такою схемою, на мою думку, в наших реаліях ми зможемо вибратися з тої прірви, в яку поступово, нас посувають. Знаю, що наші люди зневірені, заклопотані лише питаннями, де заробити гроші, щоб прогодувати свої сім’ї, такі умови спеціально створила нам діючий режим, адже пасивність, небажання активно брати участь у житті держави( більшість думає, чого я полізу, якщо і так нічого не зміниться) на руку владі. Вони грають у свою гру – збагачення, а ми осторонь спостерігаємо за цим театром, участь в якому бере декілька кланів, а сценарій прописаний на роки вперед. Але я вірю, що українці зможуть оголосити цій кримінально-олігархічній владі не лише антракт, а остаточне закінчення вистави під назвою «Дерибанимо поки при владі».
Власне, у теперішньому часі виборчих перегонів ми повинні свідомо та відповідально підійти до нашого обов’язку - обрати владу, яка б у свою чергу могла відстоювати Україну і українські інтереси, як основні чинники внутрішньої і зовнішньої безпеки нашої держави. Дай Бог, щоб цього разу ми перемогли!!!!
Ірина Куропась, аспірантка факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. Івана Франка, керівник апарату громадської організації «Український чин», симпатик Української партії
