Партнери
 
 
Головна » Публікації » Парламентські вибори: 2011 чи 2012?
24-11-2010, 16:11
Парламентські вибори: 2011 чи 2012?

Після закінчення виборів до місцевих органів влади, головною інтригою політичного життя країни стала дата проведення парламентських виборів.

Багато хто сподівався, що Конституційний суд дасть чітку й однозначну відповідь на питання: коли саме мають відбутись вибори до вищого законодавчого органу. Але судді винесли вердикт у характерному для КС стилі. Тобто не дали відповіді на прямо поставлене питання.

Разом із тим Верховна Рада дружно проголосувала за проект закону про внесення змін до Конституції, у якому передбачається збільшення терміну повноважень парламенту на 1 рік.

Якщо такі зміни відбудуться, то народні депутати України будуть обіймати свої посади 5 років, а не 4, як це визначено в 76-й статті Основного закону. Але для того щоб цей проект став законом, потрібне ще одне голосування в парламенті. Які будуть його результати - поки що невідомо.

У зв'язку із цим питання призначення дати парламентських виборів усе ще залишається відкритим.

Хоча насправді такої проблеми не існує.

У 77-й статті Конституції чітко й однозначно визначено, що вибори до ВР відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень парламенту. Тобто наступні вбори народних депутатів України мають відбутись 27 березня 2011 року.

Деякі юристи й політологи стверджують, що дату проведення парламентських виборів потрібно переносити на 2012 рік, оскільки нинішня Верховна Рада була обрана тоді, коли діяла Конституція 2004 року, а там термін повноважень нардепів був 5 років. Свою позицію вони обґрунтовують тим, що закон не має зворотної сили, і тому, обрані за старою Конституцією, депутати мають право перебувати на своїх посадах усі п'ять років.

З юридичної точки зору така позиція має дві дуже серйозні вади.

По-перше. Конституційний суд скасував політичну реформу, і визнав Конституцію 2004 року нелегітимною. Якщо йти за логікою КС, то і парламент, обраний у період дії нелегітимної Конституції, є нелегітимним. До речі, це саме стосується й президента.

Після такого рішення КС потрібно було проводити перевибори і ВР, і президента.

По-друге. Конституційний принцип, на який посилаються коментатори Основного закону, діє в сфері приватного, а не публічного права.

У статті 58 Конституції визначено, що "Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують, або скасовують відповідальність особи".

Наприклад. Людина вчинила злочин, за який на момент його вчинення передбачалось покарання у вигляді позбавлення волі терміном на 2 роки. Пізніше законодавець переглянув цю норму, і збільшив термін покарання до 5 років.

Якщо виходити з конституційного принципу "закон не має зворотної сили", то особа, яка вчинила злочин, може бути покарана лише за законом, який діяв на момент його вчинення. Тобто термін покарання не повинен перевищувати 2 роки.

Є лише одне виключення із загального правила, коли закон має зворотну силу. Це відбувається тоді, коли закон пом'якшує становище особи шляхом зменшення покарання, або взагалі скасовує відповідальність особи в результаті декриміналізації діяння.

Отже, конституційний принцип "закон не має зворотної сили" застосовується лише до приватної особи й не розповсюджується на народного депутата України, який є публічною особою.

Статус народного депутата, його права й обов'язки визначаються нормами публічного права, де діють інші, ніж у приватному праві принципи.

Хоча і в приватному, і в публічному праві можна знайти схожі за своєю юридичною природою інститути. Яскравим прикладом є інститут представництва.

Народного депутата можна порівнювати із представником приватної особи. У приватному праві фізична або юридична особа вповноважує іншу особу представляти її інтереси, і вчиняти від її імені юридично значимі дії. Для того щоб представник міг виконувати покладені на нього обов'язки, йому видається довіреність, у якій визначається перелік його прав і обов'язків.

Якщо представник виходить за межі визначених у довіреності повноважень, то його дії можуть бути визнані протиправними. Вони не будуть мати юридичних наслідків для особи, яка видала довіреність, звичайно, якщо в подальшому довіритель не схвалить дії свого вповноваженого.

Крім того, довіритель у будь-який момент може відкликати довіреність і позбавити представника права представляти його інтереси. У цьому випадку він або буде захищати свої інтереси власними силами, або укладе угоду з іншим представником.

Аналогічні принципи діють і в сфері публічного права. Народний депутат виконує такі самі функції, як і представник особи - з тією лише різницею, що він представляє інтереси не приватної особи, а діє в інтересах невизначеного кола осіб. Тобто представляє суспільні інтереси.

У сфері приватного права особа перестає виконувати представницькі функції, якщо довіритель відкликає довіреність, або закінчується термін її дії.

У публічному праві депутат перестає виконувати свої функції тоді, коли люди висловлюють недовіру представницькому органові, і проводяться дострокові вибори, або коли закінчується визначений законом термін його повноважень.

Окремо слід наголосити на тому, що ні за яких обставин представник або представницький орган не можуть самі собі продовжувати повноваження.

У приватному праві продовжити довіреність може лише той, хто її видав. А в публічному, право збільшити термін повноважень представницького органу, у тому числі й Верховної Ради, належить лише суверену влади. Тобто українському народу.

У 5-й статті Основного закону встановлено, що право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові, і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Оскільки в 77-й статті Конституції визначено, що термін повноважень Верховної Ради становить 4 роки, то для того щоб внести зміни до Конституції, потрібно проводити всенародний референдум.

Якщо такі зміни провести лише шляхом голосування в парламенті - то це є не що інше, як узурпація влади законодавчим органом.

Крім того, дія нового закону має поширюватись лише на депутатів новообраного парламенту.

Цього не могли не знати народні депутати України, що мають юридичну освіту, і які так дружно голосували за пролонгацію повноважень Верховної Ради.

Тепер щодо скорочення терміну дії нинішньої ВР у зв'язку із введенням у дію Конституції 1996 року. Слід зазначити, що скорочення терміну повноважень законодавчого органу жодним чином не порушує права діючих народних депутатів. Кожен із них на наступних виборах може виставити свою кандидатуру, і якщо народ висловить йому довіру, то він отримає депутатський мандат, і надалі буде виконувати представницькі функції.

Якщо виборці віддадуть перевагу іншому кандидатові, то цілком закономірно, що їх інтереси вже буде представляти інша особа.

Отже, враховуючи всі вище зазначені аргументи, можна зробити висновок:

Парламентські вибори мають відбутися не раніше й не пізніше 27 березня 2011 року.

Продовження терміну повноважень ВР, перенесення виборів на іншу дату - є узурпацією влади й прямим порушенням Конституції й законів України.

Враховуючи це, Центральна виборча комісія має проголосити початок виборчої компанії не пізніше 27 листопада 2010 року.

За повідомленням ЗМІ, 22 листопада відбулося засідання ЦВК, але компанію не було розпочато. За проголошення виборчої кампанії в передбачені законом строки проголосувала лише 4 з 11 присутніх на засіданні членів ЦВК. Семеро утримались від голосування. Це означає, що кампанія із проведення чергових парламентських виборів під загрозою зриву.

Теоретично є три виходи із цієї ситуації. Але практично лише один.

Перший варіант це припинення повноважень членів виборчої комісії, які не виконують закон, і призначення нових. Але процедура призначення членів ЦВК є досить складною й довготривалою. Тому цей варіант можна розглядати лише теоретично.

Другий варіант полягає в тому, щоб шляхом звернення до суду й прийняття відповідного судового рішення, примусити членів ЦВК виконувати вимоги Конституції. Для забезпечення проведення виборів у передбачені чинним законодавством України строки, цей варіант також є малоймовірним - через складність і довготривалість судової процедури.

Найбільш реальним є третій варіант.

Президент України, який відповідно до 102-ї статті Основного закону є гарантом дотримання Конституції, звертається до Генерального прокурора, який є вищою посадовою особою в державі, що здійснює нагляд за дотриманням законів. Останній ставить питання про притягнення до кримінальної відповідальності членів ЦВК, які, зловживаючи владою і своїм службовим становищем, ставлять під зрив проведення чергових парламентських виборів.

Під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності за невиконання посадових обов'язків, ЦВК змушена буде діяти відповідно до вимог закону, і розпочне підготовку до виборів. Мабуть, що знайдеться небагато членів ЦВК, які захочуть нести кримінальну відповідальність за зрив виборчої кампанії.

Для забезпечення дотримання вимог Основного закону і своєчасного проголошення початку виборчої кампанії час ще є.

І ЦВК має це зробити до 27 листопада 2010 року.

 

Олег Березюк, голова політради Української партії, спеціально для Української правди

 



Інші новини:
 
Фотогалерея
Хмаринка тегів