Партнери

 
 
Головна » Публікації » Чергова спроба Табачника звузити поширення української мови
9-02-2011, 15:00
Чергова спроба Табачника звузити поширення української мови

На сайті Міністерства освіти, науки, молоді і спорту в рубриці «Громадське обговорення» виставили проект Концепції мовної освіти в Україні. Цей документ у згаданій рубриці був виставлений останнім у 2010 році. І хоча на сайті він з’явився недавно, пропозиції та зауваження до нього просили надіслати до 20 січня 2011 року – якраз по закінченні циклу Різдвяних свят.

Чому такий поспіх стосовно далеко недосконалого, а місцями недолугого тексту? Чому, на відміну від проекту Концепції літературної освіти в 11-річній загальноосвітній школі, що має визначений предмет регулювання, проект Концепції мовної освіти претендує на всеохопність – «в Україні»?

Наукоподібність і неоковирність проекту

Концепція мовної освіти в Україні – це набір фраз із різних чиновницьких документів та методик навчання іноземних мов, іноді мало пов’язаних між собою. Надзвичайно сирий документ, змонтований (саме так, а не написаний чи підготовлений) у формі, яка не тримається купи.

Для ілюстрації наведу кілька прикладів. У розділі «Структура мовної освіти» сказано, що на дошкільному етапі навчання мови «велике значення надається розвиткові вмінь розуміти чуже мовлення, правильно вимовляти звуки, будувати та інтонувати речення, заучувати напам’ять вірші, спілкуватися, дотримуватися мовленнєвого етикету».

Виявляється, що для змісту мовної освіти (в однойменному розділі) важливим є не його власний предмет, а «ознайомлення з основним культурним національним набутком у контексті діалогу різних окремих культур і культури світової; розуміння загальнолюдського змісту цінностей, спільного й національно-специфічного в різних культурах, витоків культури, менталітету, способу життя, здатності будувати взаємини між людьми на основі взаємоповаги, толерантності, пошуку компромісу та ін.».

Не менш наукоподібно і від того аж ніяк не зрозуміліше звучить інше речення з цього ж розділу: «Якщо у мовній змістовій лінії провідними елементами є конкретні знання й уміння, то в інших змістових лініях істотно вагомішу роль відіграють аспекти, пов’язані з особистісними характеристиками учнів».

Концепція мовної освіти рясніє сумнівними неологізмами («профілізація мовної освіти», «на суміжжі», «культуровідповідність», «цілеспрямовуватися», «текстоцентризм»), кальками з російської («особистісна багатомовність», «виучувана мова», «заучувати», «діяльнісні уміння»).

У велемовному вступі (а це найбільший розділ Концепції) – мова не про мову (даруйте за тавтологію), а про «глобалізаційні тенденції розвитку сучасного суспільства», «утвердженням гуманістичної концепції в новій філософії освіти», «освітньо-культурний діалог у таких напрямках: знання, культура комунікації, новітні технології спілкування, проникнення в сутність предметів, явищ», «ціннісні відношення і нові смисли» та інше «бля-бля-бля».

Ідеологічна суть Концепції мовної освіти

Серед усіх цих «перлів» погляд спотикається об твердження про те, що Україна є багатонаціональною державою, тому особливого значення набуває виховання громадян у природовідповідному (!) середовищі національної культури і становлення патріота України. От де нова філософія освіти! Але чомусь така новація не відповідає Конституції України. В ст. 2 чорним по білому записано: «Україна є унітарною державою». В ст. 15 зазначено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Про національну багатоманітність – анічичирк. Може, для кращого розуміння варто писати білим по чорному?

Не зовсім зрозумілою (а відтак маніпулятивною) видається сентенція, що при оволодінні мовою враховується вплив різних чинників формування «як окремої особистості, так і національності в цілому». Про яку національність ідеться, не пояснено.

Анонімні автори Концепції зазначають, що «вона ґрунтується на основних положеннях Конституції України, Законів України «Про освіту», про мови, Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти». Цікаво, якими є основні положення Конституції України для «монтерів» цього тексту? Чому не згадана чинна Концепція державної мовної політики?

Мабуть, невипадковим є і протиставлення рідної та державної мов – мовна політика держави спрямованою «на досконале володіння рідною мовою кожним її носієм, обов’язкове оволодіння державною українською мовою» – щоб ніхто, боронь Боже, не помилився, якою є державна мова, і передчасно не подумав, що нею вже стала російська.

Важливим для анонімів із Міносвіти стало і твердження, яке також не спирається на українське законодавство: «Для значної кількості громадян України рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна із поширених міжнародних мов, близькоспоріднена з українською».

Та найголовніше положення, заради якого і було змонтоване таке «інтелектуальне вариво» – це вільний вибір мови навчання, який є «важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні». Саме це і є справжньою метою «Концепції мовної освіти в Україні».

Концепція державної мовної політики

15 лютого 2010 року Президент України підписав Указ №161/2010 «Про Концепцію державної мовної політики». На сайт цей документ було виставлено 22 лютого того ж року, за два дні до закінчення каденції Віктора Ющенка, тобто, як кажуть, «у свинячий голос». І відтоді Концепція більше мертва, аніж жива, хоча і чинна. Про неї майже ніхто не згадує, але Табачникові (отому, що без баяна) вона не дає спокою.

В кінці травня 2010 року міністр освіти і науки України, зневаживши новостворену вертикаль влади, проігнорувавши профільного віце-прем’єр-міністра і самого прем’єр-міністра, звернувся одразу до Президента України Віктора Януковича з таким листом: «Вношу пропозицію про скасування Указу Президента України від 15 лютого 2010 року. №161/2010 «Про Концепцію державної мовної політики» у зв’язку з необхідністю продовження опрацювання проекту Концепції з метою повного врахування вимог Конституції України та міжнародно-правових документів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».

Із того задуму у Дмитра Табачника поки що нічого не вийшло. Тож не зумівши взяти фортецю напролом, було вирішено схитрувати. Та, як видно, з великої хмари – малий дощ.

P.S. Поки готувався цей матеріал, проект Концепції мовної освіти в Україні вилучено з міністерського сайту 20 січня ц.р. А, наприклад, згадувана Концепції літературної освіти в 11-річній загальноосвітній школі, обговорення якої закінчилося ще 17 серпня 2010 р., і далі висить на сайті.

Тарас Марусик для Радіо Свобода

На сайті Міністерства освіти, науки, молоді і спорту в рубриці «Громадське обговорення» виставили проект Концепції мовної освіти в Україні. Цей документ у згаданій рубриці був виставлений останнім у 2010 році. І хоча на сайті він з’явився недавно, пропозиції та зауваження до нього просили надіслати до 20 січня 2011 року – якраз по закінченні циклу Різдвяних свят.

Чому такий поспіх стосовно далеко недосконалого, а місцями недолугого тексту? Чому, на відміну від проекту Концепції літературної освіти в 11-річній загальноосвітній школі, що має визначений предмет регулювання, проект Концепції мовної освіти претендує на всеохопність – «в Україні»?

Наукоподібність і неоковирність проекту

Концепція мовної освіти в Україні – це набір фраз із різних чиновницьких документів та методик навчання іноземних мов, іноді мало пов’язаних між собою. Надзвичайно сирий документ, змонтований (саме так, а не написаний чи підготовлений) у формі, яка не тримається купи.

Для ілюстрації наведу кілька прикладів. У розділі «Структура мовної освіти» сказано, що на дошкільному етапі навчання мови «велике значення надається розвиткові вмінь розуміти чуже мовлення, правильно вимовляти звуки, будувати та інтонувати речення, заучувати напам’ять вірші, спілкуватися, дотримуватися мовленнєвого етикету».

Виявляється, що для змісту мовної освіти (в однойменному розділі) важливим є не його власний предмет, а «ознайомлення з основним культурним національним набутком у контексті діалогу різних окремих культур і культури світової; розуміння загальнолюдського змісту цінностей, спільного й національно-специфічного в різних культурах, витоків культури, менталітету, способу життя, здатності будувати взаємини між людьми на основі взаємоповаги, толерантності, пошуку компромісу та ін.».

Не менш наукоподібно і від того аж ніяк не зрозуміліше звучить інше речення з цього ж розділу: «Якщо у мовній змістовій лінії провідними елементами є конкретні знання й уміння, то в інших змістових лініях істотно вагомішу роль відіграють аспекти, пов’язані з особистісними характеристиками учнів».

Концепція мовної освіти рясніє сумнівними неологізмами («профілізація мовної освіти», «на суміжжі», «культуровідповідність», «цілеспрямовуватися», «текстоцентризм»), кальками з російської («особистісна багатомовність», «виучувана мова», «заучувати», «діяльнісні уміння»)

У велемовному вступі (а це найбільший розділ Концепції) – мова не про мову (даруйте за тавтологію), а про «глобалізаційні тенденції розвитку сучасного суспільства», «утвердженням гуманістичної концепції в новій філософії освіти», «освітньо-культурний діалог у таких напрямках: знання, культура комунікації, новітні технології спілкування, проникнення в сутність предметів, явищ», «ціннісні відношення і нові смисли» та інше «бля-бля-бля».

Ідеологічна суть Концепції мовної освіти

Серед усіх цих «перлів» погляд спотикається об твердження про те, що Україна є багатонаціональною державою, тому особливого значення набуває виховання громадян у природовідповідному (!) середовищі національної культури і становлення патріота України. От де нова філософія освіти! Але чомусь така новація не відповідає Конституції України. В ст. 2 чорним по білому записано: «Україна є унітарною державою». В ст. 15 зазначено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Про національну багатоманітність – анічичирк. Може, для кращого розуміння варто писати білим по чорному?

Не зовсім зрозумілою (а відтак маніпулятивною) видається сентенція, що при оволодінні мовою враховується вплив різних чинників формування «як окремої особистості, так і національності в цілому». Про яку національність ідеться, не пояснено.

Анонімні автори Концепції зазначають, що «вона ґрунтується на основних положеннях Конституції України, Законів України «Про освіту», про мови, Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти». Цікаво, якими є основні положення Конституції України для «монтерів» цього тексту? Чому не згадана чинна Концепція державної мовної політики?

Мабуть, невипадковим є і протиставлення рідної та державної мов – мовна політика держави спрямованою «на досконале володіння рідною мовою кожним її носієм, обов’язкове оволодіння державною українською мовою» – щоб ніхто, боронь Боже, не помилився, якою є державна мова, і передчасно не подумав, що нею вже стала російська.

Важливим для анонімів із Міносвіти стало і твердження, яке також не спирається на українське законодавство: «Для значної кількості громадян України рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна із поширених міжнародних мов, близькоспоріднена з українською».

Та найголовніше положення, заради якого і було змонтоване таке «інтелектуальне вариво» – це вільний вибір мови навчання, який є «важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні». Саме це і є справжньою метою «Концепції мовної освіти в Україні».

Концепція державної мовної політики

15 лютого 2010 року Президент України підписав Указ №161/2010 «Про Концепцію державної мовної політики». На сайт цей документ було виставлено 22 лютого того ж року, за два дні до закінчення каденції Віктора Ющенка, тобто, як кажуть, «у свинячий голос». І відтоді Концепція більше мертва, аніж жива, хоча і чинна. Про неї майже ніхто не згадує, але Табачникові (отому, що без баяна) вона не дає спокою.

В кінці травня 2010 року міністр освіти і науки України, зневаживши новостворену вертикаль влади, проігнорувавши профільного віце-прем’єр-міністра і самого прем’єр-міністра, звернувся одразу до Президента України Віктора Януковича з таким листом: «Вношу пропозицію про скасування Указу Президента України від 15 лютого 2010 року. №161/2010 «Про Концепцію державної мовної політики» у зв’язку з необхідністю продовження опрацювання проекту Концепції з метою повного врахування вимог Конституції України та міжнародно-правових документів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».

Із того задуму у Дмитра Табачника поки що нічого не вийшло. Тож не зумівши взяти фортецю напролом, було вирішено схитрувати. Та, як видно, з великої хмари – малий дощ. На сайті Міністерства освіти, науки, молоді і спорту в рубриці «Громадське обговорення» виставили проект Концепції мовної освіти в Україні. Цей документ у згаданій рубриці був виставлений останнім у 2010 році. І хоча на сайті він з’явився недавно, пропозиції та зауваження до нього просили надіслати до 20 січня 2011 року – якраз по закінченні циклу Різдвяних свят.

Чому такий поспіх стосовно далеко недосконалого, а місцями недолугого тексту? Чому, на відміну від проекту Концепції літературної освіти в 11-річній загальноосвітній школі, що має визначений предмет регулювання, проект Концепції мовної освіти претендує на всеохопність – «в Україні»?

Наукоподібність і неоковирність проекту

Концепція мовної освіти в Україні – це набір фраз із різних чиновницьких документів та методик навчання іноземних мов, іноді мало пов’язаних між собою. Надзвичайно сирий документ, змонтований (саме так, а не написаний чи підготовлений) у формі, яка не тримається купи.

Для ілюстрації наведу кілька прикладів. У розділі «Структура мовної освіти» сказано, що на дошкільному етапі навчання мови «велике значення надається розвиткові вмінь розуміти чуже мовлення, правильно вимовляти звуки, будувати та інтонувати речення, заучувати напам’ять вірші, спілкуватися, дотримуватися мовленнєвого етикету».

Виявляється, що для змісту мовної освіти (в однойменному розділі) важливим є не його власний предмет, а «ознайомлення з основним культурним національним набутком у контексті діалогу різних окремих культур і культури світової; розуміння загальнолюдського змісту цінностей, спільного й національно-специфічного в різних культурах, витоків культури, менталітету, способу життя, здатності будувати взаємини між людьми на основі взаємоповаги, толерантності, пошуку компромісу та ін.».

Не менш наукоподібно і від того аж ніяк не зрозуміліше звучить інше речення з цього ж розділу: «Якщо у мовній змістовій лінії провідними елементами є конкретні знання й уміння, то в інших змістових лініях істотно вагомішу роль відіграють аспекти, пов’язані з особистісними характеристиками учнів».

Концепція мовної освіти рясніє сумнівними неологізмами («профілізація мовної освіти», «на суміжжі», «культуровідповідність», «цілеспрямовуватися», «текстоцентризм»), кальками з російської («особистісна багатомовність», «виучувана мова», «заучувати», «діяльнісні уміння»)

У велемовному вступі (а це найбільший розділ Концепції) – мова не про мову (даруйте за тавтологію), а про «глобалізаційні тенденції розвитку сучасного суспільства», «утвердженням гуманістичної концепції в новій філософії освіти», «освітньо-культурний діалог у таких напрямках: знання, культура комунікації, новітні технології спілкування, проникнення в сутність предметів, явищ», «ціннісні відношення і нові смисли» та інше «бля-бля-бля».

Ідеологічна суть Концепції мовної освіти

Серед усіх цих «перлів» погляд спотикається об твердження про те, що Україна є багатонаціональною державою, тому особливого значення набуває виховання громадян у природовідповідному (!) середовищі національної культури і становлення патріота України. От де нова філософія освіти! Але чомусь така новація не відповідає Конституції України. В ст. 2 чорним по білому записано: «Україна є унітарною державою». В ст. 15 зазначено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Про національну багатоманітність – анічичирк. Може, для кращого розуміння варто писати білим по чорному?

Не зовсім зрозумілою (а відтак маніпулятивною) видається сентенція, що при оволодінні мовою враховується вплив різних чинників формування «як окремої особистості, так і національності в цілому». Про яку національність ідеться, не пояснено.

Анонімні автори Концепції зазначають, що «вона ґрунтується на основних положеннях Конституції України, Законів України «Про освіту», про мови, Державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти». Цікаво, якими є основні положення Конституції України для «монтерів» цього тексту? Чому не згадана чинна Концепція державної мовної політики?

Мабуть, невипадковим є і протиставлення рідної та державної мов – мовна політика держави спрямованою «на досконале володіння рідною мовою кожним її носієм, обов’язкове оволодіння державною українською мовою» – щоб ніхто, боронь Боже, не помилився, якою є державна мова, і передчасно не подумав, що нею вже стала російська.

Важливим для анонімів із Міносвіти стало і твердження, яке також не спирається на українське законодавство: «Для значної кількості громадян України рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни. Це мова міжнаціонального спілкування, одна із поширених міжнародних мов, близькоспоріднена з українською».

Та найголовніше положення, заради якого і було змонтоване таке «інтелектуальне вариво» – це вільний вибір мови навчання, який є «важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти в Україні». Саме це і є справжньою метою «Концепції мовної освіти в Україні».

Концепція державної мовної політики

15 лютого 2010 року Президент України підписав Указ №161/2010 «Про Концепцію державної мовної політики». На сайт цей документ було виставлено 22 лютого того ж року, за два дні до закінчення каденції Віктора Ющенка, тобто, як кажуть, «у свинячий голос». І відтоді Концепція більше мертва, аніж жива, хоча і чинна. Про неї майже ніхто не згадує, але Табачникові (отому, що без баяна) вона не дає спокою.

В кінці травня 2010 року міністр освіти і науки України, зневаживши новостворену вертикаль влади, проігнорувавши профільного віце-прем’єр-міністра і самого прем’єр-міністра, звернувся одразу до Президента України Віктора Януковича з таким листом: «Вношу пропозицію про скасування Указу Президента України від 15 лютого 2010 року. №161/2010 «Про Концепцію державної мовної політики» у зв’язку з необхідністю продовження опрацювання проекту Концепції з метою повного врахування вимог Конституції України та міжнародно-правових документів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».

Із того задуму у Дмитра Табачника поки що нічого не вийшло. Тож не зумівши взяти фортецю напролом, було вирішено схитрувати. Та, як видно, з великої хмари – малий дощ.



Інші новини:
 
Фотогалерея
Хмаринка тегів