4 грудня 1950 року на Пленарному засіданні Генеральна Асамблея ООН офіційно встановила 10 грудня Днем прав людини. Цю дату було обрано на честь прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН.

10 грудня 1948 року Загальної декларації прав людини.  

Щорічно в ці дні за підтримки Міністерства юстиції України та її територіальних органів, громадські організації широко відзначають проведення Всеукраїнського Тижня права.

Зараз ніхто з молодого покоління не може уявити собі такого, що в 70-х роках тільки за зберігання тексту Загальної декларації прав людини, яку, до речі, в Гельсінкі в серпні 1975 року підписало тодішнє компартійне керівництво СРСР («Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі із захисту прав людини»), можна було опинитися за гратами.

Короткий екскурс. 9 листопада 1976 року з ініціативи українського генерала Петра Григоренка утворено Українську громадську групу сприяння виконання Гельсінських угод (пізніше УГГ-УГС), а вже в лютому наступного року арештовують Миколу Руденка й Олексу Тихого, яких звинувачують за ст. 187 КК УРСР «Розповсюдження завідомо неправдивих чуток, що паплюжать радянський державний і суспільний лад». Їм дали 3 роки ув'язнення. А під час слідства статтю замінили на 62-гу – «Антирадянська агітація і пропаганда». Обох засуджено на максимальні терміни: М. Руденка – до 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання (хоча він був інвалідом Вітчизняної війни), а О. Тихого – до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.

Після цього відбулися обшуки у справі Руденка і Тихого майже у всіх родичів та членів Групи, були арештовані Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Левко Лук'яненко, Гелій Снегірьов та інші.

На Прикарпатті протягом 1978-1980 років арештовані й засуджені  за «антирадянську діяльність» вже нині покійні Василь Стрільців, Василь і Петро Січки, Оксана Попович, о. Ярослав Лесів, Василь Долішній, о. Василь Романюк та нині екс-народний депутат І-го скликання, учасник проголошення незалежності України у ВРУ – Богдан Ребрик. А скільки ще недосліджених сторінок про учасників правозахисного руху, які брали участь в цій боротьбі за права людини, за УГКЦ, за свободу думки і свободу слова?! 

Надзвичайною подією цих днів стало рішення Вищого адміністративного суду України про законність Указів Президента про присвоєння звань Героїв України (посмертно) Василю Стусу та Володимиру Івасюку. Здається, нарешті повинен заспокоїтися адвокат Оленцевич з Донецька, що бореться з Героями України, й будемо сподіватися, що настане час  і Верховний суд України ще повернеться  до питання про  присвоєння звання  Степану Бандері та Роману Шухевичу.

Часто дехто нарікає: а що ми зробили за 20 років незалежності України, чому ми так довго йдемо до європейських цінностей права і свободи. А глянемо на нашого північного сусіда – Білорусь: Верховним судом засуджені гр. Коновалов і Ковальов до найвищої міри покарання – розстрілу, хоча правозахисники й родичі засуджених висловлюють сумніви у їх вині…

В Україні завдяки приєднанню до Європейської Конвенції смертна кара з 1977 року скасована, а громадяни, не задоволені рішеннями національних судів, можуть звертатися до Європейського суду з прав людини.

Володимир Ковальчук,

депутат Івано-Франківської облради, фракція Української партії

http://zk.at.ua/news/tribuna_deputata/2011-12-08-1493