Напередодні Щедрого вечора, коли «старий» Новий рік (за традицією, яка була нав’язана українцям малограмотними попами-ретроградами Російської православної церкви) востаннє заявляє про своє «право» новому року, Конституційний суд України після місячної перерви продовжив розгляд справи за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засади державної мовної політики» в закритій формі. Те, що таке засідання призначили на 13 січня, можна розглядати символічно, як боротьбу нового зі старим.

У зв’язку з переходом Конституційного суду України до закритої частини засідання лунали голоси здивування, а то й обурення. Але підстав для цього немає, позаяк відповідно до параграфу 53 «Прийняття рішення, надання висновку у справі» глави 8 Регламенту КСУ рішення у справі приймається на закритій частині пленарного засідання Конституційного суду України (частина 1). Більше того, частина 10 передбачає таке: «Закрита частина пленарного засідання Конституційного суду України стенографується і протоколюється. Протокол і стенограма закритої частини пленарного засідання Конституційного суду України не розголошуються і зберігаються окремо від матеріалів справи». А в частині 12 регламентовано, що виступи суддів КСУ «не протоколюються, не фіксуються технічними засобами і не можуть бути розголошені суддями Конституційного суду України».

На пікет Конституційного суду 13 січня прибуло чимало журналістів із телекамерами – набагато більше, ніж на пікети під час попередніх трьох відкритих засідань, які відбулися в листопаді і грудні 2016 року. Але, як кажуть, з великої хмари – малий дощ. Крім Espreso.TV і відео Радіо Свобода, «слідів» цієї події на інших телеканалах виявити не вдалося.

До речі, телеканал «1+1» вдруге з’явився на події – після пікету Конституційного суду України ще 18 червня 2015 року, коли громадські організації вимагали невідкладно призначити день розгляду цієї справи, – і вдруге нічого не повідомив. Тоді подію висвітлювала Олена Мацюцька, записала інтерв’ю з керівником ГО «Не будь байдужим!» та зі мною, однак ні про пікет, ні про закон під кодовою назвою «Ка-Ка» жодної інформації у випусках ТСН, як і на сайті ТСН, не було. Цього разу Олени Мацюцької не було, але підхід не змінився: очевидно, верховний менеджмент «патріотичного» ТК «1+1» не вважає скасування «мовного закону Ківалова-Колесніченка» питанням, вартим уваги загальнонаціональної авдиторії.

Таке кількісне завзяття з боку електронних ЗМІ можна пояснити очікуванням вердикту Конституційного суду України 13 січня. Але цього не варто було чекати. Відповідь міститься у тій самій главі 8 «Розгляд справ на пленарному засіданні Конституційного суду України». По-перше, кожний суддя КСУ має право подати власний проект рішення і може наділятися повноваженнями судді-доповідача у справі. По-друге, судді КСУ вільно викладають свою думку з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проекту рішення та висновку у справі. При цьому тривалість і кількість виступів не обмежується. По-третє, всі пропозиції та поправки вносяться у письмовій формі, а голосування за кожну з них проводиться окремо. По-четверте, рішення КСУ підписують не пізніше 7 днів від дня його ухвалення (параграф 53 Регламенту Конституційного суду України).

Тож формальних підстав для затягування з ухваленням рішення більш ніж достатньо. Але з огляду на обговорення неконституційності Закону України «Про засади державної мовної політики» цей законодавчий акт можна вважати скасованим. Нагадаю, що всі залучені до розгляду – і представники суб’єкта права на конституційне подання Олег Бондарчук, Ірина Фаріон та Леонід Ємець, і 13 академічних інституцій та вищих навчальних закладів, до яких звернувся суддя-доповідач, й експерти, і запрошені свідки ухвалення закону – не залишили живого місця на цьому законі як за змістом, так і за процедурою його ухвалення.

Як ілюстрацію, можна переглянути відео виступу судді-доповідача, Олега Бондарчука та Ірини Фаріон, Сергія Головатого, Павла Гриценка і Тараса Марусика, свідчення Івана Зайця, Юрія Кармазіна та Ярослава Кендзьора, Юрія Ключковського та Миколи Томенка.

Тому є великі сподівання, передовсім, на колективний здоровий глузд суддів Конституційного суду України, на усвідомлення ними важливості майбутнього рішення, на максимально можливе дистанціювання від вказівок, які можуть надходити від Адміністрації президента, зрештою, на базові інстинкти, притаманні людині.

Історія з розглядом справи за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засади державної мовної політики» підтверджує аксіому «Крапля камінь точить». Два з половиною роки вмістили в себе не лише пікети Конституційного суду України, звернення громадських організацій до нього, але й методичні дії судді-доповідача Ігоря Сліденка, який 33 рази, починаючи з 2 листопада 2015 року, надсилав письмові подання до голови КСУ з проханням якнайшвидше призначити справу до розгляду.

Продовження закритого засідання в цій резонансній справі – 19 січня 2017 року, у вже по-справжньому новому році. Головне, щоб крапля, яка точить камінь, не висихала.

Тарас Марусик – заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України для Радіо Свобода