Двадцять років тому відбувся Всеукраїнський референдум, на якому український народ остаточно визначився зі своїм майбутнім: майже 29 мільйонів українців, або 90 відсотків громадян, що взяли участь у голосуванні, підтримали Акт проголошення незалежності України.

Пригадую, який ентузіазм панував тоді в суспільстві. Ми покладали надії на державу, омріяну десятками попередніх поколінь і вірили, що відтепер справедливість і добробут запанують «у нашій сторонці».  Вибір 1 грудня 1991 року був вірним і достойним нашого народу.  Так ми заявляємо сьогодні, так будуть говорити наші внуки і правнуки.

За два десятиліття ми пройшли непростий шлях. Домігшись встановлення зовнішніх атрибутів державності, нам не вдалося впоратися з внутрішніми проблемами. На жаль, в Україні, на відміну від держав, що відкололись від соціалістичного табору і приєдналися до Європейського союзу, у нас не вистачило сил і рішучості провести в країні всеохоплюючу люстрацію, позбавитись ідеологічної полови, розбудувати демократичні інститути влади.

Нам не пощастило з лідерами. Перший президент Леонід Кравчук, що прийшов у лідери нації з посади секретаря ЦК КПУ з ідеології, незважаючи на патріотичну риторику, так і не позбавився комуністичної догматики. «Червоний директор» Леонід Кучма, що правив країною 10 років, до останнього дня запитував у парламенту, яку державу треба будувати.  В 2004-му нам здалося, що відповідь на це питання знає Віктор Ющенко, однак він виявився не тільки нікудишнім лідером, але й безвідповідальною особою. Зрадивши ідеали Майдану заради власних сумнівних статків, третій президент завдав нищівного удару по українській мрії.

Сьогодні можна гарантовано стверджувати, що саме завдяки бездарній діяльності Ющенко розчароване суспільство привело до влади чужого для українства Віктора Януковича. Нова адміністрація робить все, аби повернути Україну у імперське стійло азійського сусіда. Державні очільники зреклися Чорноморського флоту, на словах ратуючи за європейський вибір, віддаляють державні інститути від європейських цінностей, глумляться над свободою слова і правосуддям. Українці – народ терплячий, однак  всякому терпінню є межа. Вже сьогодні вулиці міст і сіл наповнюються протестними акціями, все частіше за соціальними вимогами лунають заклики відправити у відставку парламент, уряд і президента. Думаю, це не за горами. Ми варті  справжніх лідерів  і справжньої української влади.

Олександр Великодний, голова Київської обласної крайової організації Української партії для Gazeta.ua