Партнери
 
 
Головна » Публікації » Краса і печаль Соловків
1-09-2011, 14:45
Краса і печаль Соловків

Проща в Сандармох-Соловки – 2011

«Пам’ятаймо:

Сандармох стався тому,

що неукраїнський за складом і духом уряд Радянської України

у 20 - 30-х роках здав Україну Росії»

Василь Овсієнко

Традиційно в серпні щороку відбувається експедиція українських політв’язнів, жертв сталінських репресій, нащадків репресованих, представників громадських та державних структур, журналістів в урочище Сандармох та на Соловецькі острови.

Проща розпочалася в церкві Покрови, що на Подолі у Києві, з молитви-панахиди за невинно убієнними. Після того розпочалася сама подорож. Пройшовши митницю та прикордонний огляд на кордоні з Білоруссю, а пізніше і з Росією наш гурт дістався до Санкт-Петербурга, де вшанували українців репресованих в 1937-38 роках та похованих на Левашовському кладовищі (розташованому на околиці міста), а також відвідали Лавру Олександра Невського.

Наступним пунктом експедиції стала столиця Карелії (шістнадцятої союзної республіки в 30-х роках) – Петрозаводськ, де відбулась тепла, майже сімейна зустріч з товариством українців Карелії «Калина», яку очолює легендарна Лариса Скрипникова.

Далі шлях проліг до Медвежегорська, а точніше до меморіального урочища Сандармох, де завдяки невтомним пошукам і, без перебільшення, героїчним зусиллям подвижника пошукової справи Юрія Дмітрієва вдалось повернути з небуття численні «поховальні ями» в урочищі. В поминальних урочистостях взяли участь представники влади Російської федерації, Карелії, консул Польщі, віце-консул України в Північно-Західному регіоні Росії Наталія Прокопович, делегація мусульманського духовенства, котра відкрила цього року пам’ятну стелу в Сандармосі в пам’ять всіх загиблих тут мусульман.

Українська делегація, очолювана Головою Київського товариства політв’язнів та жертв репресій Григорієм Куценком, поклала до пам’ятного знаку – козацького хреста з сірого граніту (автори: художник Микола Малишко та скульптор Назар Білик), вінки та квіти, вшанувала пам'ять невинних жертв сталінських репресій панахидою, яку відправив отець Дмитрій та піснею «Журавлі», яку виконали всі присутні під акомпанемент бандуриста Віталія Мороза.

Як не старалися кати цвіту української інтелігенції та інших народів колишньої «братської тюрми народів» заховати свої криваві злочини, все ж страшна правда стала відома. Таки мертві докричалися до живих. Страшними ямами – очима сповненими жаху, що розкидані по всьому Сандармоху, дивляться вони на нас, живих, що приходять на прощу в ці жахливі місця людських трагедій. Скільки ж кращих синів та дочок України лежить в цих ямах – братських могилах, та не тільки українського, а й російського, польського, білоруського, фінського, карельського, саамського, поморського… всіх, кого захопив молох ленінсько-сталінських репресій незалежно від віри, національної приналежності, кольору шкіри й розрізу очей. Вчені стверджують, що в ці трагічні роки нації і народності, які захопила «імперія зла», понесли такі непоправні генетичні втрати, які відгукуються в їхній долі й до цього часу…

Далі дорога повела нас до порту Кемь. Випадкова зупинка поблизу кар’єру виявилися зовсім не випадковою: неподалік дороги в лісі учасники експедиції виявили чергове з багаточислених знайдених (а ще скільки не знайдених!) місць розстрілу репресованих, позначених пам’ятним знаком з надписом: «Поклонный крест установлен в память расстрелянных здесь в 1937 г. Жертвам политических репрессий вечная память».

На теплоході добираємося вночі до останньої цілі нашої скорботної подорожі – Соловецьких островів, а вони аж за 63 кілометри від материка посеред Білого (і холодного, як сама смерть) моря. Тут зустрічали прибулих арештантів страшною фразою: «На материке власть – советская, а у нас – соловецкая!», що в перекладі на людську мову означало теж саме, що й надпис на воротах гітлерівських концтаборів: «Залиш надію кожен, хто ввійшов сюди!» І це було насправді так… Умови перебування та ті жахіття, з якими зіткнулися репресовані на Соловках, були ніби втіленням в реальність страшних описів пекла з Біблії. Так, ніби час повернувся на декілька століть назад: чи то до похмурого середньовіччя та розгулу інквізиції в Європі, чи то до ще більш кривавих часів доби Івана Грозного, якщо брати власне історію Московії, настільки перестало цінуватись не тільки життя, а тим більше гідність окремої людини, а й існування цілих етносів… Знущання над людською гідністю, незалежно від того чи це чоловік, чи жінка, досягли тут таких меж чи вірніше безмежжя, що репресовані або закінчували життя просто самогубством, не будучи в змозі терпіти ці знущання над людською особистістю, або при найменшій нагоді пробували втекти з островів на материк за допомогою будь-якого плавзасобу, хоч це й було при такій відстані до берега та температурі води моря (не більше 8-10 градусів тепла) рівнозначним тому ж самогубству на островах. Успішними з багатьох тисяч спроб втекти з Соловків виявилися лише… три.

Під час відвідування Соловецьких островів українська делегація вшанувала пам'ять останнього Запорізького кошового отамана Петра Калнишевського, що відбував тут своє 25-річне заслання в темниці соловецького монастиря, та вшанували пам'ять замучених українців в 20-30 роки вже ХХ-го століття біля символічного Соловецького каменя та Поклонного хреста на страшній Секір-горі, де відбувались страти табірників. Цього року польська делегація встановила вслід за якутами біля основного Соловецького каменя свій меморіальний камінь, присвячений замордованим тут полякам. Наступного року такий же меморіальний камінь, присвячений репресованим українцям, має встановити за сприяння Соловецького музею репресованих і українська делегація. До речі, приміщення НКВД в якому розміщувалось табірне управління зараз реставрується під музейні експозиції вищезгаданого Соловецького музею репресованих. За пропозицією української делегації з майбутнього року в музеї розпочнуться Соловецькі читання, під час яких будуть презентуватись роботи науковців, присвячених дослідженню історії Соловецьких таборів і ГУЛАГу.

Всіх учасників нашої, та й не тільки нашої, делегації вразила холодна, майже фантастично не жива краса природи Соловків. І, здається, лише сам диявол міг додуматись зробити серед такої краси пекло… Та якщо вдуматись, то совєцька безбожна влада (особливо в її табірному різновиді!) мабуть і була тою владою Сатани на землі.

З почуттям смутку і жалю покидали учасники Прощі ці красиві і водночас страшні місця. «Нехай ніколи і ніде не повториться цей жах серед такої краси!», написано у книзі відгуків Соловецького музею репресованих.

P.S. Під час відвідин власне самого Соловецького монастиря виявилась досить цікавою історія про роль монастирів та монашества в захопленні територій корінних народів та включенні їх до складу спочатку Московської, а пізніше Російської імперії, витісненні або й фізичному знищенні корінних народів на прикладі прадавніх (до 7 тисяч років існування!) етносів саамів та поморів, котрі заселяли Соловецькі острови й сусідню Карелію… Репресії, як виявляється, почалися тут задовго до приходу сюди совєцької влади, а при ній вони лише набрали найбільш потворних і жахливих форм та перетворились на живий конвеєр смерті!

По дорозі на Батьківщину делегація відвідала та помолилась за всіх убієнних в монастирі святого Олександра Свірського та відвідала Псковський Кремль, де відкрила несподівано для себе історію боротьби жителів Псковського князівства за його незалежність спочатку від Новгородського князівства, а згодом й від опричників московського царя Івана Грозного.

За те, що дана експедиція відбулася дякуємо Міністерству Культури України, Генеральному консульству України в Санкт-Петербурзі, товариству «Калина» в Карелії, Санкт-Петербурзькому та Карельському відділенню міжнародної організації «Меморіал», адміністрації Соловецького музею репресованих.

Георгій Лук’янчук




Інші новини:
 
Фотогалерея
Хмаринка тегів