Наша головна мета уникнути жорстокості у вирішенні соціальних та політичних питань в Україні
Світ стрімко змінюється, в чергове входить у фазу політичної турбулентності, стає надто жорстоким. Поглиблення світової фінансової кризи призводить до збурення народних мас, особливо у країнах з нестійкими економіками чи диктаторськими режимами.
Яскравим прикладом слугують новітні, так звані «арабські революції», що розпочались на початку 2011 року. В основному протести людей були спрямовані на досягнення більших політичних свобод, поваги до прав людини та покращення соціально-економічного становища. Всі заворушення супроводжувались висуненням політичних вимог, що в деяких країнах мало більш ніж радикальне вирішення.
Політичний перебіг подій, в даному випадку хотілося б залишити в стороні, а сконцентрувати увагу як на моральних, гуманних аспектах та тій жорстокості в застосуванні сили та насильстві протидіючих сторін. Фактично здійснена спроба провести паралелі у порівнянні з Україною та висловити деякі застереження.
Туніс. Акція самоспалення молодого тунісця фактично стала поштовхом до «жасминової революції». Поліція розстрілює демонстрантів, розпочинаються масові заворушення. В результаті ще більш жорстоке застосування зброї, до придушення задіяно військових. При цьому жертвами стають також іноземні цивільні особи, що не мають безпосереднього відношення до протестів. Результатом падіння режиму Бен Алі стали понад 200 загиблих та понад 500 поранених.
Алжир. Не зважаючи на масові демонстрації та залучення великої кількості правоохоронців влада Алжиру знайшла мужність не застосовувати зброї проти мирного населення. Більше того пішла на значні поступки опозиції – було скасовано надзвичайний стан введений у 1992 році, прийнято рішення про зміни до Конституції, проведення чесних, прозорих виборів.
Можна відзначити, що алжирці витримали випробування часом і достойно вирішили такі складні внутрішні питання.
Бахрейн. Одній з найменших та найбагатших держав регіону не вдалось уникнути заворушень. Правда тут, як ніде з інших країн, відіграв свою роль політичний чинник. Події розгортались за схожим сценарієм з Тунісом. Демонстрації, кілька загиблих, ще більш масштабніші демонстрації, масове застосування вогнепальної зброї. Для придушення хвилювань Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати вводять свої військові підрозділи, включаючи важке озброєння. Результат - десятки вбитих, сотні поранених.
Про революції в ісламських країнах продовжувати можна практично до безкінечності. Це і Ємен, і Кувейт, і Оман, і Марокко, і Сірія, - кровоточива рана Близького Сходу, де людей без суду і слідства рубають на дрібні частини. Та в даному випадку зосередимось ще лише на Єгипті та Лівії.
Єгипет. Протести в Єгипті проти правлячого понад 30 років клану створеного Хосні Мубараком розпочались на фоні піднесення в Тунісі. Відсутність структурних реформ, безробіття, неможливість молоді реалізувати себе, бідність, відсутність продуктів харчування вивели на вулиці десятки тисяч людей. Для контролю над ситуацією були взяті під варту всі більш менш вагомі лідери опозиційних сил. З’являються перші загиблі. Опозиція широко задіює соціальні мережі, в результаті відключено інтернет та мобільний зв’язок.
Запроваджується комендантська година, у великі міста вводяться війська. Як пошук компромісу уряд відправляється у відставку. Армія формально залишається нейтральною.
Виникає протилежна сила до мітингувальників – прибічники Мубарака, які починають фактично полювання на неозброєних демонстрантів та журналістів. Армія притримується тактики невтручання. Й так не дуже спокійна ситуація підігрівається. Кількість загиблих збільшується.
Висуваються політичні вимоги відставки Х. Мубарака, проведення кардинальних реформ. Поліція застосовує спецзасоби для розгону багатотисячних демонстрацій. В результаті захоплюються правоохоронні дільниці, горять машини, офіси компаній та політичних партій. Арештовують іноземних журналістів. Заворушення з Каїру поширюється на весь Єгипет, під загрозою всесвітньовідомі курорти, починається мародерство, грабуються музеї. На перший план виходять радикально налаштовані «Брати-мусульмани» та з’являється палестинське угруповання «Хамас». В результаті Мубарак подає у відставку. Запроваджується тимчасова військова диктатура.
І тут стається те, що вражає найбільше, заради чого пишеться цей матеріал. Просто шукуюча звістка облітає весь світ. Безпосередньо в натовпі, що одурманений перемогою, на очах багатьох свідків відбувається побиття та зґвалтування телеведучої телеканалу CBS Лари Логан, і це, власне під час виконання нею своїх журналістських обов`язків. Що за дике середньовіччя? На нібито хвилі добра, прагнення чогось кращого творяться такі безчинства. Це був перший тривожний дзвоник. Можливо, навіть для всього людства.
Лівія. Переповідати події в Лівії не будемо. Лише зазначимо наступне.
Апогеєм всіх цих «революцій» стало вбивство в Лівії Муамара Каддафі – людини, що поставила цю країну на ноги. Це вже другий набагато гучніший дзвоник.
Власне на цій події і сконцентруємось. Спробуємо її розгорнути, подивитись з різних точок зору. Безперечно, Каддафі здійснював злочини проти людства. Інакше б Міжнародний кримінальний суд (МКС, базується в Гаазі, Нідерланди) не видав у червні ордер на арешт лівійського полковника. Лівійського лідера звинуватили у жорстокій розправі над опозицією, розстрілах мирних громадян, позасудовими стратами, надмірним застосуванням зброї та військової сили.
Фактично було задоволено клопотання головного прокурора МКС Луїса Морено-Окампо щодо отримання міжнародного ордеру на арешт Муамара Каддафі. З відповідним проханням до нього звернулась Рада Безпеки ООН. Інше питання, що як ми змогли прослідкувати вище, мирних людей розстрілювали і в інших країнах, але Рада Безпеки ООН до таких держав поставилась більш ніж поблажливо. Це також питання про моральні цінності та подвійні стандарти у сьогоднішні міжнародній політиці. Це ми також бачимо у відношенні міжнародної спільноти до Сірії та диктатора Асада, де про гуманізм взагалі мови навіть не може бути…, але все по порядку.
Відразу після Другої світової війни в наслідок надзвичайно невиправдано великих жертв, як серед військових, так і особливо цивільного населення, з метою гуманізації ведення військових дій, у Женеві були прийняті спеціальні правила - міжнародно-правові угоди про захист жертв війни. Власне ці угоди і є базисом міжнародного гуманітарного права.
Женевські конвенції чітко встановлюють дії які забороняються здійснювати будь-якій з сторін, окремо окреслюється поведінка щодо осіб, які не беруть або припинили брати участь у бойових діях, включаючи військовополонених. Такі особи мають право на повагу їхнього життя, а також фізичної і психічної недоторканності, їм має бути забезпечений захист і гуманне поводження при всіх обставинах без якої б то не було дискримінації, надання медичної допомоги, забезпечення доступу медичного персоналу.
Як це не прикро було почути, але в четвер 20 жовтня 2011 року про смерть Муаммара Каддафі офіційно оголосив прем'єр-міністр Національної перехідної ради Лівії Махмуд Джібріль. Фактично людину, яка займала найвищий пост у державі, жорстоко і підступно вбито, здійснено самосуд. Думка тут однозначна, іншої і не може бути - обставини смерті Муаммара Каддафі мають бути ретельно досліджені, оприлюднені, а винуватці покарані.
В інтернеті розміщено відеокадри, на яких видно пораненого, але ще живого полковника, оточеного повстанцями. Цілком ясно, що людина потребує допомоги, допомоги передбаченою міжнародними угодами. Так чи інакше факт, залишається фактом - Каддафі мертвий, вбитий без суду та слідства.
Це надзвичайно небезпечний прецедент, який свідчить про те, що можна вбивати, як хочеш, де хочеш, кого хочеш, незважаючи ні на які міжнародні закони та норми. Крім того відповідно до мусульманських правил та традицій тіло мало бути поховано максимум на наступний день, але цього не зроблено. Більш того виставлено на вселюдні оглядини. Це порушення усіх можливих моральних догм. Це дуже тривожно, особливо в тій невизначеній соціально-економічній ситуації в якій знаходиться світ.
Але чи можна було уникнути самосуду? Так можна, але сатисфакцію на цей злочин дали провідні країни світу і як це не банально звучить сам лівійський лідер.
Зокрема, президент Франції Ніколя Саркозі та прем’єр-міністр Великобританії Девід Камерон висловлювали думку що Каддафі не обов’язково видавати Міжнародному кримінальному суду. «Лівійці самі мають судити диктатора, коли знайдуть його», - власне так висловлювався Саркозі.
Що ж таке Міжнародний кримінальний суд? По суті це правова інституція, в компетенцію якої входить переслідування осіб відповідальних за геноцид, військові злочини, злочини проти людства. В його компетенцію входять злочини, вчинені після набрання чинності Римського статуту. Але ще потрібно було доказати, що саме такі злочини в Лівії мали місце.
Римський статут ратифіковано приблизно 115 країнами світу. На жаль, Лівія залишилась осторонь такого масштабного міжнародного проекту. Цілком ймовірно, що якщо б відношення Лівії щодо приєднання до Римського статуту було іншим, то самосуду б не відбулось. Було б розпочато незалежне розслідування, у випадку полону Каддафі попадав під міжнародну юрисдикцію.
Але Лівія не підписала Римський статут. Можливо саме тому так розв’язано дозволяли собі висловлюватись лідери деяких країн щодо долі Каддафі. На жаль, Україна також поки що не входить до клубу Римського статуту.
Зважаючи на напружену внутрішньополітичну ситуацію в Україні і події на півночі Африки та всього Близького Сходу у підсумку можна висловити наступне. Найбільш доцільним поступком для усіх українських політичних сил буде знайти в собі мужність, як це зробили приміром в Алжирі, опозиція та влада, і зробити крок на зустріч один одному. Сьогодні відстань між прогресом у відносинах та трагедією, як ніколи дуже мізерна. Наша головна мета уникнути внутрішнього протистояння. Лише так ми дамо шанс нашим громадянам впевнено дивитись у завтрашній день. Інакше події можуть розгортатись за зовсім іншим сценарієм, зважаючи на зовнішні впливи, як це було в Лівії. Світове співтовариство має чітко висловитись з приводу самосуду над колишнім лівійським лідером. Власне, потрібно зробити все, щоб третього дзвоника не було взагалі, а тим більше в Україні.
Ігор Насалик, для Liga.net
