У Верховній Раді в четвер було тривожно і кумедно.
Депутати страшенно боялися, що мітинг, який вирував за вікнами, може перекинутися в кулуари, а тому на всяк випадок намагалися триматися поблизу запасних виходів. Лише цією обставиною можна пояснити дивне голосування за призначення суддею Конституційного суду Олександра Пасенюка. За цим театром абсурду спостерігав перший заступник голови Української партії Олег Олійник.
Події розгорталися наступним чином. Одразу ж після того, як голова Верховної Ради Володимир Литвин оголосив процедуру голосування, стало зрозуміло, що голосів на користь Пасенюка може й не вистачити. Тоді до урни підійшов Юрій Литвин, депутат і однофамілець спікера. Народний обранець дістав з кишені пачку бюлетенів і проштовхнув їх в урну, що було зафільмовано на відео його колегою і тезкою Юрієм Прокопчуком.
Депутат Прокопчук цілком справедливо зауважив, що призначати суддю Конституційного суду неконституційним способом – це нонсенс. Однак що таке нонсенс, коли є воля більшості і самого Президента! Уже через кілька годин новоспечений суддя у присутності Віктора Януковича прийняв присягу і приступив до виконання своїх обов’язків.
Так, пан Пасенюк навряд чи найкраща кандидатура на високу посаду в Конституційному суді. Чого вартує його причетність до кар’єри відомого судді-колядника Ігоря Зварича, а також маніпуляції з само призначенням на посаду голови Адміністративного суду. Однак не це найбільш збентежило спостерігачів «голосування». Виявляється, що кандидатуру Пасенюка на цю посаду запропонував…депутат від БЮТу Сергій Міщенко. Самі ж опозиціонери не насмілились проголосувати проти, лише восьмеро опозиціонерів отримали бюлетені. Інші ж – пили каву в дешевому парламентському буфеті.
Таку громадянську позицію народні обранці проявляють не вперше. Так було, коли парламент змінював регламент під індивідуальне членство в коаліції, коли Рада поверталась до Конституції часів Леоніда Кучми, коли приймався закон про судоустрій. Опозиція уже давно проявляє байдужість до нею ж проголошених цілей. Деколи байдужих варто остерігатися більше, ніж ворогів. Може, це саме той випадок?
Парламентський кореспондент Георгій Лук’янчук
