Україна фактично останній форпост на шляху до відтворення та зміцнення «совдепівської» імперії і не стільки зовнішньо, скільки внутрішньо. Москва вважає, що Україна слугує прикладом для тих національностей, що прагнуть незалежності від Росії. Північному сусіду потрібний міф про зовнішні виклики, для згуртування власного населення.

Медвєдєв свідомо зробив свою заяву у переддень зустрічі з Ангелою Меркель в Сочі. Його заява це тест на лояльність Заходу до Кремля. Меркель приїхала до білокам’яної на поклін за грошима для суднобудівних підприємств в Вісмарі та Варнемюнді, обговорювати подовження проекту «Північний потік» та продажу «Опелю» росіянам. У ФРН скоро вибори, потрібно буде звітуватись перед виборцями. В результаті отримала підтримку Медвєдєва і як знак подяки, практично промовчавши стосовно подій на Північному Кавказі, покивала пальчиком в сторону України.

Але вся справа у тому, що в самій РФ назріває друга хвиля «параду суверенітетів». Особливо після військового конфлікту з Грузією та визнанням Кремлем Абхазії і Південної Осетії окремими суб`єктами міжнародного права. Навіть союзна Білорусь, незважаючи на віддаленість від Кавказу, не ризикнула підтримати Москву.

В Інгушетії та Чечні все частіше звучать постріли, вибухи, зникають люди, вбивають правозахисників, відбуваються масштабні зачистки, одним словом – повномасштабна війна. Все гучніше звучать протестні настрої в Башкортостані, Татарстані та й загалом по всьому Сибіру. Прикладом слугує послідовна поведінка України, в адресу якої, від суб’єктів федерації, звучать зовсім інші слова ніж ці, що озвучив Медвєдєв. В глибинці почали відкрито, окремо розрізняти росіян та москалів, що ще кілька років назад у сні б не приснилось. Понад 50 відсотків населення РФ вважають розпад Росії реальністю! Особливо у сьогоднішній час коли зупиняються виробництва і люди тисячами опиняються на вулиці.

Зрозуміло, що керівництво України, мало б мати свою офіційну думку з приводу відцентрових процесів у сусідів. Не оминути власних позицій з цих питань і майбутнім кандидатам в президенти. Тому своїм тиском на Україну Росія хоче впіймати двох зайців – мати в майбутньому лояльного, мовчазного президента і максимально тримати під контролем цілісність федерації.

Звичайно, Україна зацікавлена у стабільній ситуації в РФ. Не за горами той час  коли кремлівські вожді ще особисто благатимуть допомоги. Фактично, Росія в особі Ющенка втратила посередника, який міг бути ключовою ланкою у налагодженні відносин між центром та бунтівними регіонами. Навряд чи майбутній президент України (якщо це буде не Ющенко) матиме достатню політичну вагу для проведення такого діалогу.