Партнери

 
 
Головна » Публікації » Трубіж – ще одна трагічна сторінка в історії України
8-02-2016, 15:51
Трубіж – ще одна трагічна сторінка в історії України

«Ми вийшли на Трубіж!

Жертовний наш Рубіж…»

Після героїчного подвигу юних київських старшокласників, студентів та військовиків в січні 1918 року, які мужньо захищали Київ від московсько-більшовицьких окупантів в полі біля станції Крути, через рік відбулись героїчні та не менш трагічні події на річці Трубіж на Київщині.

Козацький загін, очолюваний отаманом Вороньківської сотні Іваном Черпаком, до якого входили козаки Вороньківської, Бориспільської та Баришівської сотень, 4 та 5 лютого 1919 року вступили в нерівний бій з передовим загоном російсько-більшовицьких військ, що рухався бронепоїздом на Київ з півдня. Козаки розібрали колію на під’їзді до мосту через Трубіж, сподіваючись, що бронепоїзд зійде з рейок і впаде у воду, та знайшовся зрадник, який попередив окупантів про небезпеку і ті зупинилися за кілька сотень метрів від мосту й почали з гармат обстрілювати козаків, озброєних лише шаблями, гвинтівками та двома кулеметами. Бій, у якому лише вороньківців полягло 70 чоловік тривав два дні. Завдавши значних втрат московським окупантам та затримавши ворога на дві доби, Іван Черпак з бійцями відступили, поранених забрали, а загиблих «російські брати» із лютої ненависті покидали в ополонки під лід. Звістку про кривавий бій у Воронькові приніс гімназист у закривавленій вишиванці.

Радянська влада замовчувала правду про ті події, як і про те, що більшовики, зайшовши згодом у Бориспіль, зібрали на площі усіх чоловіків і розстріляли кожного десятого, а подекуди й п’ятого. Не щадили й зовсім юних. З однієї родини на площі опинилися батько з 16-річним сином, якого з шеренги висмикнув матрос з маузером в руці. Батько молив і просив не чіпати хлопця, та для окупантів-москалів це був не просто малий ще українець, а одвічний непокірний ворог – юнака тут же розстріляли, а саме місто обстріляли з гармат, спаливши десятки будинків.

7 лютого 1919 року більшовики знову увійшли в українську столицю – вони, як і під час першої окупації взимку 1918-го, розстріляли тисячі невинних людей, лише за те, що ті розмовляли українською чи були вдягнуті по-українськи. Окупанти грабували, палили, нищили столицю непокірної України та вивезли до Москви чимало культурних й історичних цінностей.

Знати і згадували про це в період становлення і розквіту СРСР було небезпечно. Та із спогадів, які ще в 30-х роках чув від своїх родичів краєзнавець із села Іванків Бориспільського району Андрій Олександрович Свирид, стало відомо вже в часи відновлення незалежності на початку 90-х, про безсмертний подвиг українських козаків і селян.

У селах Вороньків Бориспільського району та Коржі Баришівського району відбулися урочисті заходи, присвячені героям тих днів. Могила отамана Івана Черпака збереглася, нині на ній встановлено високий хрест, а у центрі села вже є і стела з меморіальною дошкою на честь героїв-козаків. Саме там пройшов мітинг, у якому взяли участь члени Спілки офіцерів України на чолі з першим заступником голови Євгеном Лупаковим, ветерани АТО, члени громадських організацій «Соловецьке братство», ОУН й ВУТ «Просвіта», а також активісти КУНу, НРУ та Української партії. Як підкреслив просвітянин Анатолій Ковальчук, імена побратимів отамана, на превеликий жаль, фактично досі не відомі. Архівних матеріалів про події тих часів поки що не знайдено, тож попереду у дослідників ще чимало роботи.

Ще один мітинг відбувся вже на місці героїчного бою на березі річки Трубіж. Цього року там зібралося вдвічі більше людей ніж минулого, вперше у меморіальних заходах взяли участь представники районної та обласної влади. З щирим і проникливим словом до присутніх звернувся поет, Герой України Дмитро Павличко. Пан Дмитро говорив про мужність патріотів з Вороньківської, Бориспільської та Баришівської сотень, про те, що подвиг українських козаків та вояків УНР став прикладом наслідування для бійців УПА, в лавах яких був і сам 16- річний поет. Поет нагадав, що як у буремні часи української революції, так і пізніше чекісти-енкаведисти знищували могили борців за волю України, під загрозою репресій та ув’язнення забороняли навіть згадувати імена справжніх українських героїв.

На березі Трубежа Дмитро Павличко прочитав вірші, присвячені новітнім Героям. Тим, хто боронить Україну у новій війні, яку в наші дні знову розв’язала проти нашої країни Московська імперія та назвав агресивного сусіда «страшним братом».

Під журливу мелодію пісні «Плине кача», що стала реквієм загиблим на Майдані, учасники заходів поклали квіти до місця, де за пропозицією виступаючих, має бути методом народної толоки насипаний курган слави та поставлений меморіальний пам’ятник на честь їхнього подвигу.

 

Георгій Лукянчук




Інші новини:
 
Фотогалерея
Хмаринка тегів